Проаналізовано варіанти майбутнього розвитку української науки з урахуванням досвіду 1920-х років. У перші пожовтневі часи, і зараз окремі "ультрареволюціонери" воліють ліквідувати всі попередні науково-дослідні структури та почати розбудовувати нової науки як соціального інституту з "чистого аркушу". Доведена хибність і неприйнятність такого варіанту. Досвід 1920-х років свідчить, що лише спадковість у поступі науки, творче і критичне використання кращих здобутків дореволюційного часу (окремі концепції, ідеї, напрацювання, структури, кадри) дозволили забезпечити небувалий розквіт національного українського соціально-гуманітарного знання. Так, всі наукові школи вітчизняної історіографії 1920-х років сприймалися громадськістю як єдина національна державницька течія. Натомість сталінський погром суспільних наук у 1930-і роки під гаслом революційної доцільності поклав край розвитку українознавства до відновлення незалежності української держави.

 Наукова періодика України 

---

Додаткова інформація про автора(ів) публікації:
(cписок формується автоматично, до списку можуть бути включені персоналії з подібними іменами або однофамільці)

• Водотика Сергій Григорович (історичні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"