Досліджено жанрову структуру прози B. Гжицького у контексті його формотворчих експериментів 1920 - 1930-х, 1950 - 1980-х рр. Зазначено, що продовжуючи традиції поетики і стилю В. Стефаника, М. Коцюбинського, М. Яцківа, Є. Ярошинської він створив новели нового типу (жанрові різновиди психологічної, лаконічної, етюдної новели, новели-рефлексії) з особливим видом структурування світу, спрямованого на відтворення екзистенції персонажів. Новелістика митця відзначається ускладненими формами уснорозмовного мовлення, цілісними, завершеними образами, документальною точністю факту, філософськими узагальненнями, глибокою психологізацією. Проаналізовано специфіку повістевого жанру, яка визначається домінантними жанротворчими чинниками: синтез традиційної та модерністської сюжетно-композиційної організації, психологізм, драматизм, інноваційні часо-просторові прийоми, екзотичні візії та ін. Доведено, що романи B. Гжицького є поліжанровими і поліфонічними, оскільки, модифікуючи поетику української та європейської романістики, письменник застосував у них модерну мозаїчно-композиційну структуру, панорамність, а також фактаж і публіцистичність.

• Панасюк Алла Михайлівна (філологічні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"