Проаналізовано зміст і характер відносин радянської влади та Російської Православної Церкви на теренах України впродовж 1917 - 1930-х рр. Показано, що платформою реалізації радянської моделі державно-церковних відносин в Україні, зокрема відносин між владою та Російською Православною Церквою, став декрет "Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви" від 19 січня 1919 р. Він формально не забороняв релігійний світогляд, але заклав підвалини для наступної ліквідації Церкви як інституції. Утворення VIII Ліквідаційного відділу Народного комісаріату юстиції 1921 р. започаткувало розгортання системи державно-політичного регулювання релігійного життя в УСРР. Використання радянським керівництвом голоду 1921 - 1923 рр. для дискредитації Російської Православної Церкви, зокрема нищення її матеріальної опори, культурно-мистецьких надбань, ідейно-морального впливу на населення, суттєво ускладнило відносини між ним і цією православною конфесією. Ця тенденція чітко прослідковується впродовж 1920-х рр., коли розгорнулася тотальна атеїзація населення як один із інструментів витіснення релігійного й утвердження матеріалістичного світогляду, що містила в собі широке використання різних форм і засобів ідейного впливу на людей. Наприкінці 1920-х рр. ці відносно помірковані заходи переросли у "войовниче викриття" релігії та Російської Православної Церкви. Успіхи антирелігійної пропаганди впродовж 1920 - 1930 рр. справді були, однак очікуваних її ідеологами та організаторами успіхів ця кампанія більшовицького політикуму не досягла, оскільки перетворити в той час радянську Україну на тотально атеїстичну (саме такою була кінцева її мета) так і не вдалося.

• Щербань Микола Володимирович (філософські науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"