Вперше у вітчизняному релігієзнавстві запропоновано комплексний філософсько-релігієзнавчий аналіз європейської традиції тлумачення концепту віри. Концепт віри в європейській традиції в своєму поняттєвому ядрі має два полюси: впевненість у знанні та вірність в особистих відносинах. Перший полюс походить від античної філософії, другий - від біблійної культури. В середньовічній теології вони були синтезовані в межах єдиного концепту віри як єдності особисто-вольової довіри Богові та раціонально-містичної впевненості щодо знання Бога. Модерна філософія додає третій аспект поняттєвого ядра, інтерпретуючи віру як впевненість в існуванні об'єкту знання. Сучасна християнська теологія осмислює віру як впевненість у досвіді відносин із Богом та вірності цим відносинам і Богові, що в них відкривається. Загальною тенденцією для європейського християнства є поглиблена увага до віри як вірності, що реалізується в ідеальній комунікації. Віра як впевненість у знанні чи існуванні об'єкту знання була в центрі уваги метафізичного мислення від томістів до неотомістів, від англійського емпіризму до російської релігійної філософії. Однак сучасна теологія доводить, що впевненість у власному знанні є нічим іншим як довірою до свого знання та досвіду, а тому "довіра" як центр поняттєвого ядра концепту віри отримує все більшу перевагу над альтернативним центром - "впевненістю". Сьогодні католицька теологія віру розуміє як вірність Богові, що в особистих відносинах відкрився як Любов; протестантська теологія тлумачить віру як надприродній спосіб існування в Богові; православна теологія інтерпретує віру як надприродний досвід особистого спілкування з Богом і як впевненість у цьому досвіді.

• Левченко Тетяна Григорівна (філософські науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"