Проаналізовано іронію як одну з найвиразніших форм семіотичної природи мови, з'ясовано джерела семіотичних процесів у художній літературі та механізми функціонування знакової системи іронії. Встановлено, що наслідком еволюційних трансформацій початку ХХ століття стала зміна естетичних орієнтирів. Виникнення явища дегуманізації мистецтва привело до уникання життєподібних форм; розуміння мистецтва лише як гри; відстороненість від життя і тяжіння до глибокої іронії. Це пояснено бажанням приховати зовнішній сенс тексту і разом з тим якнайкраще розкрити глибинний його рівень. І. Ткалич вважає, що в уяві кожного письменника у творчому процесі присутній іманентний читач, на якого уже націлений художній текст, тобто сформований певний горизонт сподівань. У свідомості реципієнта при отриманні ним знаку іронічного характеру відбувається первинна денотація, яка спонукує первинну конотацію: тобто експліцитне повідомлення сприймається у прямому значенні в межах метакоду та психіко-ментального лексикоду одержувача повідомлення. Знак умонтований у художній контекст стає ключем для розшифровування авторського коду, отож адресат оприявлює імпліцитний компонент іронічного смислу художнього тексту. Так іронічне повідомлення змінюється двічі: вперше, коли оригінальне повідомлення утворює протилежне значення, і другий раз - інтерпретуючись у свідомості читача. Головними фігурантами в комунікативній іронічній моделі визначено адресанта-письменника, що відсилає закодоване повідомлення, й адресата-читача, який за умов широкого контексту дешифрує імпліцитний смисловий рівень.

 Наукова періодика України 

---

Додаткова інформація про автора(ів) публікації:
(cписок формується автоматично, до списку можуть бути включені персоналії з подібними іменами або однофамільці)

• Ткалич Інна Василівна (філологічні науки)
• Ткалич Ірина Миколаївна (технічні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"