Показано, що екстраполяція природничої термінології на явища біосоціального порядку, застосування досягнень точних наук під час аналізу людських спільнот підтверджують тезу про "міждисциплінарний" характер сучасного наукового знання, про перманентне розширення його обріїв. Доведено, що час і простір органічно поєднані між собою, оскільки є двома аспектами однієї і тієї ж матриці, завдяки якій свідомість організує утворення уявлень про оточувальний світ. Синтез часу і простору знайшов вияв в понятті "хронотоп", запропонованому вченим М. Бахтіним, яке широко використовується нині в науці. Зазначено, що у понятті "хронотоп" виражений внутрішній зв'язок сприйняття простору і часу, це поняття є невід'ємною основою адекватного реаліям буття бачення світу. В соціальній філософії традиційно поняття хронотопу є одним з фундаментальних, адже осягнути філософський сенс історичних феноменів можливо лише через часово-просторові виміри, через темпоральний і географічний, або, як нині зазвичай формулюють, ландшафтний аналіз. Показано, що зв'язок ландшафту і культури, стереотипу поведінки певних людських спільнот за географічних умов знаходить відображення в "просторовій поведінці", формує специфічне світосприйняття. Зазначено, що цей методологічний засіб сприяє виділенню окремих типів культур, наприклад, "сільської", "напівміської", "міської" тощо. Продемонстровано, що ситуація в соціально-філософських студіях, яка склалася протягом останнього часу, внесла певні корективи до традиційного категоріального апарату, усталеного як в межах філософської інтерпретації історії, так і в філософському "лексиконі" взагалі, а також до змісту і методик темпорального аналізу, і напряму пов'язаного з фундаментальною проблемою фазисності історичного руху та його хронотопних вимірів.

• Димитрова Людмила Михайлівна (філософські науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"