Виявлено загальні та відмінні ознаки тематизації та методології розв'язання проблеми суб'єкта в межах різних дискурсів, імпліцитно чи експліцитно дотичних до визначення "клінічного" модусу буття людини. Наукова новизна дослідження полягає у визначенні філософсько-клінічного дискурсу як особливого комунікативного процесу, смисли мовних висловлювань якого акцентують увагу не на синдромах захворювання, а виявляють феноменологію внутрішнього досвіду патологічного суб'єкта, його комунікативну взаємодію та ефекти полісуб'єктної соціальності. Клінічний дискурс представляє простір хвороби, де хворий розглядається не як суб'єкт, а як об'єкт хвороби. Онтологія клінічного дискурсу превалює над онтологією хвороби. Категоризація хвороби, уявлення про хворобу як відповідний галузевий феномен, призводить до уявлення про необхідність ізоляції хворого із природних умов та переміщення його до соціальних штучних закладів. Висновки дослідження узагальнено в наступних положеннях: сучасний клінічний дискурс базується на позитивістсько-біологічній спрямованості знань про людину і постає одним зі способів суспільного контролю, оскільки він є основою для продукування та відтворення репресивної медично-фармацевтичної ідеології; критика філософсько-клінічного дискурсу відкриває можливість зняття домінування суто клінічного дискурсу; передумовою такого зняття визнано парадигмальну зміну уявлень про суб'єкта.

• Скиртач Віолета Михайлівна (філософські науки)
• Мартинов Роман Сергійович (філософські науки)
• Карпенко Андрій Олексійович (філософські науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"