Остеопоротичні переломи зумовлюють серйозні витрати на охорону здоров'я, знижують незалежність/якість життя пацієнта і підвищують ризик смерті. Незважаючи на різні види терапії щодо зниження ризику майбутніх переломів, мало хто проходить лікування навіть після перелому стегна. Очевидно, що підходи минулого, спрямовані на зниження ризику остеопоротичних переломів, насамперед шляхом діагностики остеопорозу і призначення препаратів, що впливають на кісткову тканину, не були успішними. Потрібен інший підхід; таке зміщення фокуса й обговорено. Відповідно до концепції синдрому дисмобільності остеопоротичний перелом розглядають як клінічний результат наслідку і вважають, що остеопороз є лише частиною синдрому, який призводить до перелому, "пов'язаного з остеопорозом". Іншими компонентами цього синдрому є саркопенія, ожиріння, діабет, остеоартрит і теоретично безліч інших факторів, що збільшують ризик падінь із супутнім підвищеним ризиком перелому. Таким чином, концепція синдрому дисмобільності зрушує галузь дослідження, а також, що важливо, вивчення даних у літніх людей, у яких можливі остеопоротичні переломи, за межі єдиного фокуса на кістку для більш закономірного зосередження на цілісному підході до зниження ризику переломів.

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"