Мета роботи - проаналізувати специфіку рецепції античних мотивів та образів у літературній спадщині українських неокласиків початку ХХ ст., зокрема М. Зерова і М. Рильського. Творчість представників неоклассики розглянуто в культурологічному та літературознавчому аспектах. Розглянуто трансформацію античних символів як механізми "пам'яті культури" та семіотичні конденсатори в синхронії тексту. Доведено, що незважаючи на спільне для неокласиків тяжіння до калокагатії як естетичного ідеалу античної культури, яка передбачала гармонію почуттів раціональної сфери, тілесного та духовного начал, високої культури мислення та дисципліни поетичного мовлення, естетична платформа не зводиться до принципів "чистого класицизму", трактування класичних форм і принципів як універсальних і незмінних норм. Зроблено иисновки, що представники доби "розстріляного відродження" залишили неоціненну спадщину. Творчість неокласиків є результатом взаємодії традицій і новацій, національних тенденцій із запозиченим і трансформованим досвідом рецепції античного тексту у світовій літературі. М. Зеров і М. Рильський розвинули українську поетичну традицію, збагатили українську поезію надбаннями античної літератури.

• Вакулик Ірина Іванівна (філологічні науки)
• Балалаєва Олена Юріївна (технічні науки)
• Балалаєва Олена Юріївна (педагогічні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"