Поширення в останнє десятиліття методів інтервального гіпоксичного тренування (ІГТ) у фітнесі, спорті, військовій та медичній практиці викликало дискусію про найбільш ефективні режими гіпоксичного тренування і методи їх інструментальної реалізації. Низькі дози гіпоксії можуть бути недостатнім стимулом для мобілізації адаптивних механізмів, у той час як глибока або тривала гіпоксія здатна провокувати небезпечні патологічні процеси. У цьому огляді ми торкаємося вузького практичного питання про найбільш ефективну і зручну технологію реалізації ІГТ, а саме методів, заснованих на вдиханні людиною гіпоксичних газових сумішей. Дані, отримані при дослідженні людей, переконливо свідчать про те, що використання сумішей з 15 - 13 % кисню у вдихуваному повітрі (FiO₂) при різних часових характеристиках не викликає виражених позитивних змін. Короткочасні щоденні сеанси, що складаються з 5 - 7-хвилинних вдихань 12 - 10 % O2, що чергуються з рівними інтервалами нормоксіі, протягом 2 - 3 тиж, вважаються найбільш ефективними і нешкідливими як для фітнесу, так і лікування деяких захворювань. Протоколи з жорсткішою або більш тривалою гіпоксією повинні супроводжуватися суворим моніторингом життєво важливих функцій для уникнення побічних ефектів. Зниження на кілька хвилин вмісту кисню до межі, яка індивідуально переноситься, виправдано в спортивній практиці, оскільки це максимізує позитивний ефект. Тим не менше такий режим вимагає попередньої діагностики індивідуальної переносимості гіпоксії і реактивності респіраторно-гемодинамічної системи, а також суворого контролю життєво важливих функцій і хорошого зворотного зв'язку пацієнта з приладом. Використання концентрації кисню нижче за 12 % для лікування захворювань, особливо у дітей і літніх людей, вимагає серйозних додаткових досліджень. Нещодавно був запропонований новий метод гіпоксично-гіпероксичного тренування, що поєднує в собі періоди дихання гіпоксичною (12 - 10 % FiO₂) і гіпероксичною (30 - 35 % FiO₂) сумішшю. Обмежені дані свідчать, що такий режим може скоротити час реоксигенації, тобто зменшити тривалість тренувальних сесій. Проте, до цих пір немає достатньої порівняльної бази для доказу, що цей метод є більш ефективним, ніж гіпоксично-нормоксичні режими. Ми звертаємося до всіх вченим, які працюють в галузі ІГТ, не приховувати свої негативні результати, а публікувати всі спостереження у відкритій пресі. Це зробить значний внесок у розробку загальних методичних принципів здійснення ІГТ для поліпшення здоров'я населення нашої планети.

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"