Актуальним завданням вітчизняного філософсько-естетичного дискурсу постає подальше вивчення візантійської естетики як, зокрема, джерела естетичної традиції Русі-України. При цьому на особливу увагу дослідників заслуговують феномен естетики аскетизму, а також його гносеологічний вимір, пов'язаний із осмисленням проблеми чуттєвого осягнення дійсності. Ретельний аналіз естетичних ідей видатних мислителів-аскетів Візантії (свв. Афанасія Великого, Василія Великого, Іоанна Златоуста, Іоанна Дамаскіна та ін.), які у своїх філософських пошуках закономірно апелюють до текстів Біблії, дозволяє, зокрема, зрозуміти специфіку їх ставлення до чуттєвої активності особистості. Всупереч певним стереотипним уявленням про аскетичну традицію, останній не є властивим заперечення значення чуттєвого світу й радикальна негація по відношенню до нього. На щире переконання візантійських релігійних мислителів, прекрасне в чуттєвій дійсності, її впорядкованість здатні успішно виконувати функцію піднесення людської свідомості до Причини буття прекрасного й упорядкованого, спонукання до споглядання Божественної Краси. Константовано наявність анагогічного характеру аскетико-естетичної традиції християнського Сходу. Відповідно до роздумів візантійських релігійних мислителів, чуттєве пізнання людиною світу, споглядання нею краси навколишньої дійсності може значно сприяти піднесенню свідомості особистості до Горішньої Наддійсності. З цієї точки зору, чуттєва активність людини в межах естетики аскетизму визнається суттєвою складовою процесу власне духовно-морального вдосконалення.

• Царенок Андрій Вікторович (1981–) (філософські науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"