Горобець В. Гадяцький договір 1658 р. - чому угода так і не стала унією? (Про перспективи та проблеми реалізації проекту у 360-ліття його укладення) / В. Горобець // Укр. іст. журн.. - 2018. - № 5. - С. 21-45. - Бібліогр.: 35 назв. - укp.Досліджено перспективи, що їх відкривала Гадяцька угода 1658 р. для Речі Посполитої та Війська Запорозького у царині військової співпраці, політичного й соціального розвитку, сфері міжконфесійних відносин, а також проблеми, котрі потрібно було розв'язати у процесі впровадження домовленостей у практичну площину. Запропоновано вважати, що акт 1658 р. постав з усвідомлення важливості примирення ворогуючих сторін та повернення козацької України до складу оновленої Речі Посполитої, попри всі ті негативні наслідки, що їх можна було очікувати у перебігу реалізації проекту. Причини ж актуалізації ідеї замирення саме наприкінці 1650-х рр. крились як у несприятливих для Речі Посполитої та козацької України зовнішньополітичних умовах, так і в тих викликах, що сформувалися всередині цих державних утворень. У сфері зовнішньої політики для Варшави передовсім ішлося про необхідність переломити на свою користь невдалий розвиток війн із Московським царством і Шведським королівством. Для Чигирина на зовнішньополітичній арені найбільш актуальним було завдання забезпечення протидії агресивному тиску Москви. У контексті ж внутрішньополітичних справ Речі Посполитої спілка з козаками видавалася вельми перспективною у сенсі зміцнення позицій короля та й загалом державної влади. Для українського керівництва було важливо впорядкувати соціальні відносини, оскільки уряд царя Олексія Михайловича активно використовував карту суперечностей у Гетьманщині з метою тиску на адміністрацію й обмеження автономії козацької України. Включені до документа положення стали найбільшими поступками правлячої еліти Речі Посполитої в політичному, соціальному, міжконфесійному, духовно-освітньому планах за всю історію розвитку взаємин із козацькою Україною. Аналогічно й повернення Гетьманщини до "тіла" Речі Посполитої, обіцянки реституції майнових прав коронної шляхти на українських землях виглядало як відхід від намірів добиватися суб'єктності Війська Запорозького. Утім перспектива впровадження в політичне життя оновленої Речі Посполитої Князівства Руського мала нівелювати наявні політичні втрати козацтва як де-факто єдиної політичної еліти України та створити необхідні умови для інтеграції в межах єдиного державного організму інтересів шляхти і козаків. Компромісні рішення, на які сторонам довелося піти у часи налагодження мирного процесу, уможливили підписання угоди, проте тиск її противників, як в Україні, так і в Польщі й Литві, провокував сторони до спроб переглянути невигідні умови на етапі ратифікації документа на сеймі, а в майбутньому наражав її творців на критику щодо нібито нехтування ними принциповими соціополітичними потребами власних соціумів. Украй негативні наслідки для впровадження у життя перспективного політичного проекту мали й аспекти соціального егоїзму, що проявились у небажанні еліти Корони Польської та Великого князівства Литовського поступатися козакам частиною свого монопольного права в політичній і соціальній сферах, а також прагненні наближеної до гетьмана І. Виговського старшини забезпечити собі максимальний соціальний аванс та одержати якомога більші матеріальні вигоди, навіть незважаючи на негативну реакцію широкого козацького загалу. Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(4УКР)514-051 + Т3(4ПОЛ)46-6
Рубрики:
Шифр НБУВ: Ж27630 Пошук видання у каталогах НБУВ Додаткова інформація про автора(ів) публікації: (cписок формується автоматично, до списку можуть бути включені персоналії з подібними іменами або однофамільці) Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"
|