Аргументовано змістовну спорідненість позицій Декарта і Паскаля як двох варіантів відповіді на запит епохи щодо розбудови антропології. Реалізація означеної мети передбачає окреслення духовного клімату епохи та звертання до текстів двох великих французьких мислителів 17-го століття для демонстрації спільних моментів у тлумаченні феномену людини. Методологічною основою дослідження є концептуальні положення представників феноменології та герменевтики. Аргументовано наявність вчення про людську природу в Декарта та окреслено прояви спільних моментів з вченням Паскаля. До числа чинників останніх належать контекст незавершеної революції Коперника, акцентування обмеженості методології природничих наук, інтенсивні шукання мови опису поза раціональних компонентів людської природи, висока оцінка християнського розуміння людини, критика атеїзму. Обгрунтована змістовна спорідненість вчення про людину обох французьких мислителів, яка проявляється в баченні вихідної ситуації як вибору людиною власних засад в ході осмислення наукової революції, розумінні християнства як базової парадигми мислення, пріоритетності антропологічного інтересу над природничо-науковим, домінуюча роль етичного мотиву філософування.

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"