Досліджено український живопис XIX - початку XXI ст., охарактеризовано особливості його розвитку в межах національної, конвенціональної та авторської концептуальних моделей, об'єднаних у метамодель. Новий підхід до вивчення живопису грунтується на теоретичних засадах категорії "художнього простору", експерименту, модифікації художньої мови, механізмах транзитивності в набутті нових художніх якостей творів, виразу трансцендентних цінностей. Розглянуто праці вчених природничих і гуманітарних наук, що торкаються питання природи простору, його художньої специфіки в мистецтві, відмічено, що кожен із них привніс своє розуміння цього поняття, поглибивши та розширивши його сутність відповідно до предмету їх досліджень. На основі аналізу живописних творів українських художників виявлено стратегії розвитку кожної з концептуальних моделей: національної, конвенціональної та авторської. Аргументовано вплив європейського та російського авангарду на український, спрямований на внутрішню провокацію в мистецтві, яка пов'язана з експлікацією суті абстрактної форми та її подвійним кодуванням. Аргументовано, що картина світу та загальні ментальні установки, а також сама лабораторність художнього процесу, репрезентації творів у художньому просторі здатні генерувати та культивувати нові типи реакцій, уявлень і смаків суспільства. Зазначено, що культуротворчі можливості мистецтва не обмежені культурними трансформаціями, а мають вплив на макропроцеси культурної динаміки, слугуючи джерелом інновацій, які задають орієнтири та характер наповнення культуротворчим процесам.

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"