Встановлено, що перебіг підвищеного стирання зубів у осіб молодого віку визначається особливостями оклюзійних співвідношень: видом прикусу, характером змикання передніх зубів, оклюзійною концепцією та наявністю оклюзійного дисбалансу, що супроводжується появою супраконтактів. Проте фактори оклюзії не відіграють вирішального значення в патогенезі захворювання, а визначають лише схильність до його розвитку. У пацієнтів з підвищеним стиранням твердих тканин зубів встановлено більшу мінеральну щільність кісткової тканини як щелеп, так і периферійних відділів скелета, порівняно з особами, які мають фізіологічне стирання емалі. Вивчення напружено-деформованих станів на математичних моделях підтвердило, що підвищена мінеральна щільність кісткової тканини щелеп призводить до зростання напруги на оклюзійних поверхнях зубів в середньому на 7,1 ± 2,0%, а також збільшення деформацій на 5,6 ± 1,7% (р>0,05), що сприяє надмірному стиранню твердих тканин зубів. Доведено високу ефективність денситометричних методів дослідження для ранньої (донозологічної) діагностики підвищеного стирання зубів. Показано, що проведення заходів оклюзійної корекції із застосуванням функціональних, зокрема комп’ютеризованих, методів дослідження, сприяє 100% успішності реабілітації пацієнтів з підвищеним стиранням зубів.

• Кобиляк Сергій Станіславович (медичні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"