Як і в багатьох інших питаннях міжнародно-правового регулювання, Статут ООН встановлює межі регулювання в найбільш загальному вигляді. Це жодним чином не зменшує значення статутних норм. Навпаки, весь цей комплекс тримається на визнанні переважної сили Статуту ООН у міжнародно-правовій системі. У такий спосіб створюється особлива міжнародно-правова конструкція, за допомогою якої приєднання будь-якої держави до Статуту ООН накладає на неї весь комплекс міжнародно-правових зобов'язань із прав людини за Статутом ООН саме в тому розумінні, в якому він існує на цей час, а не на момент укладення Статуту. Завдання ООН убачаються авторами значно ширшими, ніж тільки правозахист. Тому "захист прав людини" виступає складовою частиною політико-правового примусу до "поваги прав людини". Водночас "заохочення і розвиток" є динамічним складником, що забезпечуює існування у головних органів ООН прогностичних функцій, які надають змогу формувати світову політику з прав людини. Ці статутні зобов'язання виключають будь-яку спробу держави відхилитися від них, оскільки вони охоплюють увесь простір життєдіяльності людини як на момент укладення Статуту, так і на майбутнє. У цьому сенсі зобов'язання з прав людини за Статутом ООН подібні до зобов'язань держав за Конвенцією про захист прав людини й основоположних свобод 1950 р. Статутний правовий принцип співробітництва зобов'язує держави-члени ООН співробітничати з усіх дозволених міжнародно-правових питань, у тому числі й із захисту прав людини. Відповідно, у Генеральної Асамблеї ООН як головного органу ООН, що несе безпосередню відповідальність за дотримання прав людини у світі, і у таких її допоміжних органів, як РПЛ, немає загальних міжнародно-правових обмежень здійснювати діяльність із "заохочення і розвитку" прав людини, включаючи питання контролю за їх дотриманням у світі. Підставами включення до порядку денного Генеральної Асамблеї ООН питань про права людини можуть бути: вимога окремих держав (загалом, це відбувається не дуже часто); резолюція Асамблеї, прийнята на попередній сесії; попереднє обговорення цих питань в ЕКОСОР ООН, з рекомендацією розглянути їх у Генеральній Асамблеї; обговорення іншими головними органами ООН, що просять Генеральну Асамблею включити відповідне питання до порядку денного; звернення Генерального секретаря ООН; звернення до Генеральної Асамблеї ООН її допоміжних органів, що ініціюють розгляд питань захисту прав людини. Генеральна Асамблея ООН щорічно приймає не менше тридцяти резолюцій з питань прав людини, причому значну частину з них саме за ініціативою свого допоміжного органу - РПЛ. Повноваження Генеральної Асамблеї ООН у галузі прав людини можна віднести в широкому розумінні до правотворчих та імплементаційних, з особливим наголосом на імплементаційних і набагато більш об'ємних за обсягом. Саме під час реалізації цих функцій здійснюються основні заходи з контролю за дотриманням державами договірних та звичаєвих міжнародно-правових норм про права людини. Відповідно, здійснення цих повноважень потребує постійного їх вдосконалення та наближення до нагальних потреб сучасних міжнародних відносин.

 Наукова періодика України 

---

Додаткова інформація про автора(ів) публікації:
(cписок формується автоматично, до списку можуть бути включені персоналії з подібними іменами або однофамільці)

• Асірян Сюзанна Рафіківна (юридичні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"