Мета роботи - оцінити ефективність і безпечність протезування трикуспідального клапана при ізольованій процедурі та в поєднанні з іншими кардіохірургічними втручаннями. Дослідження було зосереджено виключно на пацієнтах, яким проведено протезування трикуспідального клапана як окрему процедуру або в поєднанні з іншими кардіохірургічними втручаннями. Проаналізовано дані 33 пацієнтів протягом 9 років у період з травня 2010 р. до серпня 2019 р. У всіх випадках було імплантовано біологічні клапани в трикуспідальну позицію. У 15 (45,5 %) хворих ураження трикуспідального клапана було спричинено інфекційним ендокардитом, у 14 (42,4 %) - ревматичним процесом: виражену трикуспідальну регургітацію на тлі аномалії Ебштейна зареєстровано у двох випадках, посттравматичний відрив хорд трикуспідального клапана - у двох випадках. Кардіохірургічні втручання в анамнезі зафіксовано у 10 (30,3 %) пацієнтів, у 16 (48,4 %) хворих, окрім ПТК, супутньо було проведено інші кардіохірургічні втручання. Післяопераційні ускладнення виникли загалом у 12 (36,3 %) пацієнтів. Госпітальна летальність - 12,1 %. Серед тих, хто був прооперований та виписаний, виживаність протягом 3 - 5 років становила 86,3 - 89 % залежно від категорії пацієнтів. Висновки: за результатами спостереження, операції ізольованого протезування трикуспідального клапана безпечні та характеризуються низькою госпітальною летальністю. Водночас у пацієнтів із хронічною ревматичною хворобою серця, для якої характерне множинне ураження клапанів, існує певний ризик унаслідок проведення декількох процедур. Смертність пацієнтів із хронічною ревматичною хворобою серця обумовлена, насамперед, тяжкістю передопераційного статусу та наявністю коморбідної патології. Віддалені результати протезування трикуспідального клапана не поступаються результатам клапанозбережної реконструкції.

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"