Актуальність теми обумовлена відсутністю в економічних дослідженнях конкретних алгоритмів активізації самозберігальної поведінки, що визначає здоров'я населення, отже, і людський капітал. Вирішення цієї проблеми автором бачиться в інституціоналізації самозберігальної поведінки. Розроблено методологічний підхід формування інституту самозберігальної поведінки, який включає теоретичний аналіз наукових підходів до вивчення здоров'я і самозберігальної поведінки, практичний аналіз і діагностування самозберігальної поведінки населення країни, обгрунтування необхідності та розробку механізмів інституціоналізації самозберігальної поведінки. Методологія інституціоналізації самозберігальної поведінки базується на інституціональному підході і теорії факторів ризику здоров'я. Самозберігальна поведінка представлена як зобов'язання індивіда по збереженню свого здоров'я, які виражаються в діях, спрямованих на соціально-економічний добробут, що дозволяють вести здоровий спосіб життя, забезпечують екологічні параметри повсякденного життя, характеризують участь у медичних заходах. Проведений аналіз самозберігальної поведінки з позиції теорії факторів ризику здоров'я в Україні показав, що в країні сформована інституційна пастка - інститут здоров'яруйнівної поведінки. Для її трансформації запропоновано механізм інституціоналізації самозберігальної поведінки, який складається з нормативно-правового, організаційно-економічного, інформаційного інструментів; вони координують дії економічних суб'єктів при взаємодії таким чином, щоб нівелювати негативний вплив факторів ризику здоров'я, і посилюють позитивний вплив, що сприяє підвищенню особистої відповідальності за здоров'я.

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"