Мета роботи - основною кінцевою точкою даного дослідження було проведення порівняльного аналізу безрецидивної (БРВ) та загальної виживаності (ЗВ) у первинних хворих на ММ, які отримували поліхіміотерапевтичне лікування або лікування із застосуванням імуномодулюючих препаратів або інгібіторів протеасом. Проаналізовано дані 100 пацієнтів зі вперше встановленим діагнозом ММ (медіана: 63, діапазон: 34 - 80 років; чоловіки: 63, жінки: 37), які отримували лікування в Національному інституті раку в період з січня 2006 по січень 2018 р. Пацієнтів розподілено на групи залежно від схеми лікування: 19 % (19/100) пацієнтів отримали терапію за схемами М2, МР або DAV (група 1), 46 % (46/100) - на основі талідоміду (група 2) та 35 % (35/100) - схеми на основі бортезомібу (група 3). Хромосомні порушення [t(4:14), del13 та del17p13] оцінено у 28 % пацієнтів. Проведено аналіз показників БРВ та ЗВ залежно від схеми лікування, кількості препаратів у схемі, віку хворих та цитогенетичних порушень. Загальний рівень відповіді на терапію 1-ї лінії становив 70 % (повна відповідь, дуже добра часткова відповідь, часткова відповідь). Період спостереження становив 129 міс (діапазон 2 - 129 міс). Заданий період зафіксовано рецидиви у 39 % хворих протягом періоду спостереження після терапії 1-ї лінії. 61,1 проти 47,8 проти 17,1 % випадків рецидиву діагностовано у групі 1 проти групи 2 проти групи 3 відповідно (р << 0,05). Трирічний показник БРВ для групи 1 становив 18 проти 30 % у групі 3 та 20 проти 30 % для групи 2 проти групи 3 відповідно (р = 0,002). ROC-аналіз підтвердив, що рівень БРВ при застосуванні комбінованих режимів із бортезомібом у пацієнтів з ММ вище (Se = 81 %; Sp = 54 %; AUC = 0,7, p = 0,0001). Виявлено, що рівень БРВ був вищим у хворих віком молодше 65 років у групі 2 (40 проти 18 %, p << 0,05). Трирічна ЗВ становила 45 проти 65 % у пацієнтів віком старше та молодше 65 років відповідно (logrank-тест, р = 0,009). Зафіксовано високий рівень ускладнень, таких як тромбоз, у групі 2 пацієнтів віком старше 65 років (20 %) проти молодших 65 років (7,7 %) (p << 0,05). При аналізі рівня нейротоксичності в трьох дослідних групах виявлено подібну кількість випадків (58,6 проти 60 проти 63 %). Трирічна БРВ та ЗВ подібні у групі 3 у хворих віком молодше 65 та старше 65 років (logrank-тест, p = 0,4). Виявлено прогресування захворювання у 50 та 33,8 % пацієнтів, які отримували 2- та 3-компонентні схеми відповідно (р << 0,05). За допомогою ROC-аналізу підтверджено, що 2-компонентні режими асоціюються із більш низьким показником БРВ у літніх (старше 65 років) пацієнтів з ММ (Se = 50 %; Sp = 100 %; AUC = 0,7, p = 0,04). У пацієнтів з del17p13 спостерігалася більш висока частота рецидивів порівняно з хворими, у яких була відсутня del17p13 (p = 0,09). Висновки: схеми на основі бортезомібу досі залишаються пріоритетними для лікування 1-ї лінії в різних вікових групах пацієнтів з ММ. Талідомідвмісні схеми лікування є також ефективною опцією для пацієнтів віком молодше 65 років, у той час як для хворих віком старше 65 років застосування таких режимів пов'язане з ризиком розвитку тромботичних ускладнень. Для досягнення кращої відповіді на терапію 1-ї лінії бажано використовувати 3-компонентні схеми.

• Новосад Ольга Ігорівна (медичні науки)
• Крячок Ірина Анатоліївна (медичні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"