Наведено результати дослідженням питання формування концепції національного минулого в українській літературі кінця XIX - першої половини XX ст. Визначено ознаки національно-міфологічної та критично-риторичної концепцій минулого, їхні типологічні домінанти, провідні естетичні ознаки та художні засоби втілення цих концепцій у драматичних творах Людмили Старицької-Черняхівської, Спиридона Черкасенка, Івана Микитенка, Мирослава Ірчана, п'єсах-агітках. Узагальнено найбільш показові явища та тенденції розвитку концепцій минулого, що відображені у творах українських драматургів, літературно-критичних публікаціях, дискусіях. Наголошено, що в межах риторично-критичної концепції минулого створено позитивний образ майбутнього і негативний образ національного минулого, що призвело до руйнування національно-міфологічної концепції минулого. Простежено закономірності розвитку жанрової системи української драматургії у контексті цих тенденцій, національно маркованих топосів і локусів, сюжетів доль видатних історичних постатей. Проаналізовано мало досліджені агітаційні п'єси (зокрема опубліковані у часопису "Сільський театр"), розкрито естетичні ознаки драм Людмили Старицької-Черняхівської ("Іван Мазепа", "Петро Дорошенко"), Спиридона Черкасенка ("Про що тирса шелестіла", "Северин Наливайко"), Мирослава Ірчана ("Родина щіткарів", "Дванадцятка"), Івана Микитенка ("Диктатура", "Дівчата нашої країни", "Кадри").

• Стежко Світлана Орестівна (філологічні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"