Мета дослідження - з'ясувати ролі дворянства в діяльності земських органів, наділених державою значними самоврядними повноваженнями. Методологія дослідження грунтується на загальних принципах науковості та історизму з використанням просопографічного, проблемно-хронологічного, статистичного методів. Під час аналізу фактичних даних з оригінальних історичних джерел та наукової літератури з'ясовано, що держава при реформуванні місцевого врядування спиралася на управлінський досвід дворянства, на його зацікавлення розвитком соціально-економічної сфери тієї місцевості, де зосереджувалися маєтності й виробництва. Для керівництва господарськими справами потрбно було мати достатній рівень компетентності, часто професійної, знання фінансів, банківської справи. Тим більше, що земство, хоча й під контролем держави, отримало можливість формувати власні бюджети з правом витрачати їх на соціально-господарські потреби: забезпечення продуктами харчування, проклдання шляхів, розвиток торгівлі, промисловості, медицини, освіти тощо. Щоб стати гласними частина дворян повернулися до своїх маєтків, залишивши військову аіо чиновницьку служіу. Особливо це було характерним для тих регіонів, де заняття сільським господарством приносило очевидну вигоду. Висновки: проаналізовано дані та явища дозволяють стверджувати, що дворяни відразу зрозуміли практичні вигоди від земської діяльності, обійняли керівні посади у земських органах влади як губернського, так і повітового рівнів. Цьому сприяло виборче законодавство з правом одночасного посідання станових та земських посад. Головними причинами такого поєднання було намагання уникнути конфліктів між предводителями й головами земських управ, як і обмежене число компетентних дворян, здатних узяти на себе відповідальність за виконання рішень земських зібрань. Утілення соціально-економічних програм вимагало коштів, основу яких становив найбільший за розмірами земський податок, що його сплачувало дворянство, маючи чимало власності. Розбудова земствами місцевої інфраструктури об'єктивно служила інтересам широкого загалу. Попри обмеження діяльності сутогосподарськими справами частина дворянгласних скористалися земською платформою, аби впливати на поліпшення політичного ладу, а також на збереження української ідентичності. Співпраця гласних різного соціального походження, об'єднаних спільною відповідальністю за становище ввіреної їм людності й території, сприяла зародженню паростків громадянського суспільства. Земства Правобережної України хоч і були засновані пізніше, однак повторювали шлях земств, діяльність яких розпочалася з 1864 р. Формуючи їхній кадровий склад, держава віддавала перевагу "росіянам", до категорії котрих відносила й "малоросійське" дворянство.

• Шандра Валентина Степанівна (1952–) (історичні науки)
• Шандра Володимир Миколайович (економічні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"