Досліджено методологію неоінституціонального підходу в сучасній політичній науці. Доведено, що особливість зміни підходів у межах інституціональної парадигми полягає в тому, що поява неоінституціоналізму зумовлена не внутрішнім розвитком "старого" інституціоналізму, а реакцією на біхевіоралізм і теорію раціонального вибору, а також інтеграцією міждисциплінарних досліджень у теорії організації, інституціональній економіці та когнітивній психології. Здійснено комплексне узагальнення теоретичних напрацювань вітчизняних і зарубіжних учених щодо методології неоінституціоналізму та запропоновано авторське трактування поняття "неоінституціональний підхід", який визначено як міждисциплінарний методологічний підхід, що поєднує інтегровані поведінкові засновки соціальних наук зі стійкими до індивідуальних преференцій та очікувань структурами, втіленими у політичних правилах взаємодії. Проведено порівняльний аналіз основних напрямів неоінституціонального підходу, визначено їх евристичний потенціал у вирішенні основних проблем інституціонального аналізу. З'ясовано, що умовне розрізнення "інститутів-засобів" та "інститутів-цілей" у межах зазначених підходів зумовлене ціннісно-ідеологічними причинами, науковою спеціалізацією, зверненням до двох фундаментальних вимірів дії - стратегічно-раціонального та ціннісно-культурного, а також розмежуванням цілеспрямованого інституціонального дизайну та спонтанного формування інституціонального порядку. Доведено, що вказані підходи не протиставляються, а доповнюють один одного у вирішенні основних проблем нової інституціональної теорії.

• Бульдович Павло Віталійович (політичні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"