Розглянуто одну з актуальних і малодосліджених тем історії радянсько-німецької війни, а саме особливості етнічного складу винищувальних батальйонів у Галичині навесні 1944 - на початку 1945 років. Згадані формування створювалися місцевими управліннями НКВС по різних теренах СРСР, які раніше перебували під німецькою окупацією. Мета роботи - створення допоміжного ресурсу для забезпечення швидкої радянізації. Проте у Західній Україні цей процес мав свою специфіку. Певна кількість перших винищувальних батальйонів за етнічним складом там виявилася або повністю польською, або більшою частиною сформованою з представників цієї національності. Особливо рельєфно така особливість проявилася на Тернопільщині. Адже перші "польські" винищувальні батальйони у цьому регіоні виникають у лютому - березні 1944 року. За станом на серпень парамілітарні підрозділи, де домінували представники польської національності, з'являються на Станиславівщині (нині Івано-Франківська область). Починаючи з серпня вони формуються у районах Дрогобицької області (21 травня 1959 р. включена до Львівської області) та на Львівщині. Вже з перших тижнів формування батальйонів радянська влада залучає їхніх бійців до боротьби із "бандитизмом". Зокрема, це означало й активний пошук, виявлення, затримання, а також знищення учасників українського визвольного руху (перш за все, членів Організації українських націоналістів-бандерівців й Української повстанської армії). Особовий склад батальйонів під час проведення таких операцій діяв, як правило, у складі оперативних груп райвідділів НКВС. Після зміни радянської політики щодо Армії Крайової та укладання Люблінської угоди (вересень-жовтень 1944 р.) у СРСР починаються спроби зменшити відсоток представників польської національності у винищувальних батальйонах на території Галичини. Шляхом мобілізацій до Червоної армії, польської прорадянської армії Берлінга, роззброєння польських "істребків", переведення їх на службу до інших мілітарних формувань. Радянська влада намагається мінімізувати кількісну перевагу польських "істребків" над українськими та російськими. А ще навесні наступного року НКВС УРСР видає декілька розпорядчих документів, у яких прямо йдеться про усунення поляків із батальйонів. Попри такі радикальні заходи радянської влади, "за інерцією" значний відсоток поляків у винищувальних батальйонах багатьох районів (особливо чітко це простежувалося на Тернопільщині) зберігався до травня-червня 1945 року. Шляхом співставлення статистичних відомостей про еволюцію кількісного складу винищувальних батальйонів у Тернопільській області вдалося встановити, що з травня 1945 року починається їхнє стрімке скорочення. На Станиславщині, Львівщині, Дрогобиччині таке теж сталося, але дещо згодом. Проте коли це там таки відбулося, у батальйонах уже не домінували поляки. Судячи з виявлених і проаналізованих архівних документів, на Львівщині, Дрогобиччині та Станиславщині створення та розвиток підрозділів "істребків", у яких переважали поляки, йшло із певним запізненням, якщо порівнювати з Тернопільщиною. Втім, чіткі висновки з цього приводу можна буде зробити лише після істотного розширення джерельної бази. Вагомий потенціал мають ще не достатньо вивчені документи НКВС, зафондовані у архівних підрозділах Національної поліції низки обласних центрів Західної України.

• Ковальчук Володимир Миколайович (історичні науки)
• Ковальчук Володимир Миколайович (соціальні комунікації)
• Ковальчук Віра Миколаївна (педагогічні науки)
• Ковальчук Віктор Миколайович (державне управління)
• Ковальчук Володимир Миколайович (медичні науки)
• Ковальчук Віталій Миколайович (медичні науки)
• Яремчук Андрій Васильович (історичні науки)
• Яремчук Андрій Васильович (ветеринарні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"