Епідемія будь-якої інфекційної хвороби - це невидимий безжальний ворог, якого неможливо перемогти військовим, політичним, економічним або ідеологічним шляхом. На такого роду загрози людство часто реагує досить нервово та підсвідомо намагається їх трохи міфологізувати, щоб хоч якось психологічно захистити себе від реального страху неминучої смерті. Оскільки від такої загрози не було раціонального захисту, більшість людей реагували переважно ірраціонально. Дев'ятнадцяте століття, майже так само, як і попередні, в епідеміологічному плані "стартувало" із самого календарного початку. Тільки на відміну від XVIII ст. основну небезпеку становила вже інша інфекційна хвороба - холера. В історії медицини впродовж позаминулого сторіччя було зафіксовано 6 спалахів епідемій холери починаючи з 1817 р. Перша з них розпочалась на сході Бенгалії і тривала 8 років (1817 - 1824 рр.), поступово охопивши майже всю Індію та значні райони Близького Сходу. Сприяли цьому традиційні подорожі до "святих місць" як індуїстських, так і мусульманських прочан, що під час пішої ходи та активного спілкування з місцевими мешканцями розносили холерний вібріон. Однією з суттєвих причин того, що епідемія холери продовжувалась з мінімальними перервами майже все XIX ст., був низький рівень наукових знань з мікробіології і те, що на той час ще не був виявлений збудник холери - вібріон. Ще одним чинником стало тотальне нерозуміння суспільством нагальної потреби обов'язково щодня дотримуватись у побуті хоча б найпростіших санітарних норм. Таке нерозуміння було і серед керівництва, що намагалося обмежити черговий спалах холери переважно адміністративними заходами без адекватних пояснень їх необхідності та суті населенню.

• Федоренко Олександр Євгенович (медичні науки)
• Коляденко Катерина Володимирівна (1978–) (медичні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"