Вперше в українському літературознавстві здійснено комплексний аналіз метадрами як жанрового феномену, який характеризується рефлексійністю, ускладненням ієрархії драматичної реальності. З'ясовано спектр реалізації поетики метадрами в українській драматургії кінця XIX - середини XX ст. Доведено, що метадрама, як жанрова форма і як результат телеологічної авторської інтенції, реалізується на персонажному, тематичному, пафосному, хронотопному, дискурсивному, паратекстуальному й інтертекстуальному рівнях, а також шляхом використання комплексу метадраматичних прийомів. Зазначено, що траєкторія розвитку української метадрами XX ст. бере початок із доробку М. Старицького та І. Карпенка-Карого, які активно використовували топос театру, створили перші зразки метадраматичного персонажа. Новаторським визначено метадраматичний дискурс у низці творів драматургів першої третини XX ст. (вектор розщеплення персонажа й актора, антитеатральна тематика, імітація театрального дійства, розшарування художньої дійсності тощо). Зауважено, що кульмінацію метадраматичних експериментів в українській літературі XX ст. репрезентує творчість письменників-емігрантів І. Костецького, Ю. Косача, Л. Коваленко, І. Чолгана та ін. Здійснено метадраматичний аналіз більш ніж 50 творів.

• Вісич Олександра Андріївна (філологічні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"