Нині документознавство в Україні позбавлено статусу наукової дисципліни у офіційному переліку наукових спеціальностей, скоротилася присвячених його науковим проблемам кількість наукових форумів, а відповідно і публікацій, ліквідовано вишівську документознавчу навчальну спеціальність. На думку авторів, попередньо ці процеси пов'язані з формуванням двох версій документознавства в Україні - "документологічної" ("бібліотекознавчої") та класичної (що грунтується на ідеях 1960 - 1970-х років відомого радянського архівознавця К. Г. Мітяєва). У 1990-і роки, коли в Україні не було офіційно утверджено науковий статус документознавства, документологічна версія була прогресивною. Однак після офіційного затвердження наукової спеціальності "документознавство, архівознавство" у межах історичної науки (2001 р.), прихильниками документології почалася боротьба за офіційний відрив цих наук від спеціальних галузей історичної науки, яка завершилася внесенням їх до сукупності дисциплін у межах наукової спеціальності "соціальні комунікації" (2008 р.). Поширення в українських вишах поглядів документологів у межах нової навчальної спеціальності "інформаційна, бібліотечна, архівна справа" призводить до панування бібліотекознавства над архівознавством, зменшення частки годин курсу "Архівна справа" (порівняно з бібліотекознавством його читання набагато складніше та й фахівців доволі менше). Звідси фактичне нівелювання або зникнення документознавчих курсів. Безперечно, що "скасування" класичного документознавства не зняло практичних потреб в дослідженнях з нормативно-правового та методичного забезпечення організації сфери архівної справи та діловодства. Зазначені дослідження в сучасних умовах впровадження функціонування електронного документообігу та електронних архівів потребує у межах цих напрямів перегляду організації традиційних діловодних та архівних процесів. З іншого боку, існує нагальна потреба узгодження зазначених процесів з нормами міжнародних стандартів з керування документаційними процесами. Наведено приклади розробок з документознавства і організації вишівського навчання в Україні, які можна вважати найбільш перспективними напрямами розвитку цієї наукової дисципліни.

• Кулешов Сергій Георгійович (1950–) (соціальні комунікації)
• Кулешов Сергій Володимирович (хімічні науки)
• Барабаш Віктор Іванович (сільськогосподарські науки)
• Барабаш Вікторія Олександрівна (економічні науки)
• Барабаш Вікторія Анатоліївна (педагогічні науки)
• Барабаш Володимир Васильович (соціологічні науки)
• Барабаш Володимир Володимирович (географічні науки)
• Барабаш Вячеслав Андрійович (технічні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"