Досліджено імагологічну специфіку образу України в польському театрі XIX ст. Проаналізовано історіографію українсько-польських театральних стосунків як невід'ємну складову утвердження та розвитку національного театрознавства, здійснено її періодизацію. Виявлено, що перші відомі приклади появи персонажів-українців на польському кону датовані початком XVII ст. і присутні у всіх видах ранньомодерного польського театру. На основі широкого кола опрацьованих рукописних джерел і друкованих видань систематизовано та проаналізовано провідні моделі образу України у XIX ст.: аркадійська, пекельна, козацька, селянська; визначено їх засадничі характеристики, ґенезу, особливості конструювання. В основі вказаних чотирьох головних імагологічних образів України виявлено архетипові образи (актанти, амплуа, імагеми) українців-персонажів: Слуга, Розбійник (гайдамака, опришок), Воїн (козак), Селянин. Здійснено періодизацію (1800 - 1831; 1831 - 1863; 1863 - 1900), що дозволила підкреслити динаміку та закономірність змін імагологічних параметрів образу України залежно від ключових соціально-політичних подій у житті польського суспільства XIX ст.: Листопадового (1830 - 1831) та Січневого (1863) повстань. На підставі джерельних матеріалів (афіш, рецензій, рукописів), монографій і статей польських та українських істориків театру досліджено ареал поширення вистав польського театру, що містили українські образи. Доведено, що такі вистави були популярні не лише на етнічних українських землях, а й на сценах далеких від українських земель територій. Причини цього успіху розглянуто в контексті функціонування та розвитку соціокультурного феномену польсько-українського театрального пограниччя. Зазначено, що поетикальні, жанрово-стилістичні особливості образу України в польському театрі XIX ст. були визначені динамікою естетично-стильових змін польської сцени у процесі освоєння європейських мистецьких практик. Актуалізуючи ту чи іншу етнічну імагему або етносемантику України (просторову, наративну, персонажну, фольклорну, мовну, поведінкову тощо), польські театральні митці часто обирали українську Іншість як важливу змістову, стильову, жанрову прикмету. Незмінною світоглядно-естетичною парадигмою, в яку були вписані так чи інакше усі вистави з українською складовою, залишалась парадигма романтизму від найбільш ранніх до найпізніших його проявів, що охоплювали все XIX ст. При цьому польський сценічний дискурс образу України формувався здебільшого як прояв "популярного романтизму", сприяючи розвитку й утвердженню етностереотипів, зокрема, кітчевих імаго українців. Виявлено цілу низку прийомів, цитувань, запозичень і стилізацій з українського фольклору та літературних джерел у текстах польської драматургії XIX ст. Простежено також зворотній процес: перехід із польської на українську сцену низки драматичних творів - через переклади й адаптації. Враховуючи моделюючий і репрезентативний характер театральної діяльності, виявлено два взаємопоєднані явища окресленого періоду: романтично-піднесене віднайдення / відкриття України як образу етнічного Іншого та водночас цілком прагматичне винайдення і конструювання таких її імаго, які б продуктивно працювали задля розвитку польської культури й нації.

• Гарбузюк Майя Володимирівна (мистецтвознавство)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"