Встановлено високу частоту виявлення артеріальної гіпертензії (АГ) (69,1 %) та інших факторів ризику (ФР) у пацієнтів після інфаркту міокарда (ІМ), а також асоціацію АГ зі старшим віком, цукровим діабетом (ЦД) і фібриляцією передсердь (ФП). Зареєстровано низький рівень контролю АГ у пацієнтів у віддалений період після ІМ - лише у 26,3 % пацієнтів артеріальний тиск (АТ) знаходився у межах цільових значень, 13,3 % пацієнтів взагалі не приймали жодного антигіпертензивного препарату, а 60,4 % пацієнтів регулярно приймали лікування, але АТ у них був вище цільового. Доведено, що молодший вік, регулярне відвідування лікаря та самостійне регулярне вимірювання АТ є чинниками, що асоціюються із досягненням цільових значень АТ. Виявлено відмінність між двома підгрупами пацієнтів із неконтрольованою АГ. У пацієнтів, які взагалі не лікували АГ, причина полягала передовсім у недостатньому розумінні необхідності лікування та значно меншою турботою про власне здоров'я, тоді як пацієнти із неефективно лікованою АГ не досягали цільових значень АТ великою мірою через недостатньо активну тактику медикаментозної терапії, оскільки практично за всіма клінічними, соціально-економічними параметрами, частотою спостереження у лікарів і ставленням до власного здоров'я не відрізнялись від пацієнтів із контрольованою АГ. Доведено, що у великої частини пацієнтів, у яких АГ вважалась контрольованою, під час проведення добового моніторування АТ (ДМАТ) середньодобові значення АТ виходили за межі рекомендованих оптимальних значень. У більшості пацієнтів після ІМ ці цифри були нижчими за оптимальні, а у третини фіксувались тривалі епізоди надмірного зниження систолічного АТ (САТ) < 100 мм рт. ст. чи діастолічного АТ (ДАТ) < 70 мм рт. ст. Продемонстровано, що предикторами такого зниження АТ були - чоловіча стать, офісний САТ < 120 мм рт. ст. чи ДАТ < 70 мм рт. ст., а також прийом бета-блокаторів (ББ). Установлено, що у пацієнтів після ІМ відсутність контролю АГ - недосягнення пацієнтами цільових значень АТ і, відповідно, підвищення рівня САТ та пульсового АТ (ПАТ) супроводжується істотним збільшенням загальної смертності. При цьому, власне діагноз АГ не асоціюється із погіршенням прогнозу в пацієнтів після перенесеного ІМ. Негативне прогностичне значення має відсутність контролю АГ. Тобто значення АГ як ФР значною мірою нівелюється в разі адекватного лікування та досягнення цільових значень АТ. Доведено, що прийом ББ і статинів покращував прогноз незалежно від наявності АГ. Уперше проведено порівняння стану вторинної профілактики в пацієнтів у віддалений період після ІМ та ішемічного інсульту (ІшІ) в ідентичних соціально-економічних умовах. Продемонстровано, що пацієнти після ІшІ мали більшу частоту виявлення куріння, абдомінального ожиріння, гіподинамії, а також АГ, що, втім, не реалізувалось у зростання смертності після ІшІ порівняно з ІМ. В обох групах контроль АГ знаходився на низькому рівні - лише у кожного четвертого пацієнта АТ виявлявся у межах цільових значень (23,0 % після ІшІ та 26,3 % пацієнтів після ІМ).

• Павелко Михайло Михайлович (медичні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"