Влада завжди була зацікавлена у створенні "правильного" образу минулого за допомогою "переписування" історії - знищення чи коригування відомостей ("пам'яті") про певних людей або події минулого. У XX ст. зв'язок між історією і політикою лише посилився, а останнім часом виникли нові види "політизації історії", коли, за допомогою функції конструювання, штучно створюються різноманітні форми символічної реальності та ідентифікації. Мета і завдання. Стаття спрямована на аналіз трансформацій соціальної пам'яті в умовах мобілізації постмодерністського соціуму. Методологія дослідження: методологія дослідження базується на структурно-функціональному, соціокультурному та порівняльному підходах у їхній діалектичній єдності. Результати дослідження. У класичному розумінні, соціальна пам'ять значною мірою відповідає за цілісність соціокультурної спільноти, що склалася історично, та за стійкість встановлених у суспільстві соціальних зв'язків і принципів дії, нормативно визначаючи, і, разом із тим, легітимуючи їх в системі суспільних відносин. Водночас, за умов релятивістського різноманіття, культура постмодерну здатна мобілізувати лише "супроти", продукуючи при цьому деконструктивність соціальності, що на практиці призводить до заперечення навіть інстинктів самозбереження, як принципових антропологічних засад існування соціуму. В цьому виявляється характерна властивість постмодерної мобілізації, яка набуває негативної, маргінальної й асоціальної форми мобілізації мас. Вона слугує не конструктивним програмам, а деструктивному і орієнтованому на примарне минуле порядку денному. За допомогою інтегративного об'єднання таких технологій управління масами, як "політика страху" і "спіраль мовчання", транснаціональна еліта та популісти здобувають все нові перемоги у глобальному політикумі. Все це значною мірою сприяє трансформації соціальної пам'яті у бік її фрагментарності та вибірковості, і, як наслідок, інтенсифікації індоктринації населення, що дозволяє ефективніше управляти масовою свідомістю, посилюючи гегемонію правлячих олігархічних груп у глобальному вимірі. Обговорення. Незважаючи на постулюємий принцип відказу від ідеології, постмодерна "постідеологія" формує свою ідеологічну палітру, засновану на принципах ірраціоналізму, дезінформації та маніпуляції. Ідеологічні чинники "постідеології" корелюють з ідеологічними засадами неолібералізму, деструктивно діючи на розвиток культури загалом та нівелюючи місце людини в ній. Висновки: трансформація соціальної пам'яті в умовах мобілізації постмодерного соціуму сприяє негативній, маргінальній і асоціальній формі мобілізації мас. З огляду на відхід від раціоналізму, постмодерна свідомість змушена апелювати до підсвідомого і несвідомого, об'єднуючись навколо лімбічних схем і асоціативних полів, знаходячи в них основи для мислення. Роздробленість постмодерної свідомості не сприяє об'єднанню на загальних засадах, у зв'язку з чим об'єднуючими виступають регресивні і маргінальні форми співжиття, які заперечують у своїй основі соціальне, що свідчить про настання епохи варварства техногенної цивілізації.

 Наукова періодика України 

---

Додаткова інформація про автора(ів) публікації:
(cписок формується автоматично, до списку можуть бути включені персоналії з подібними іменами або однофамільці)

• Орденов Сергій Сергійович (1973–) (філософські науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"