Вперше різнорівнево досліджено мови української поезії II половини XX - початку XXI століття. Узагальнено погляди дослідників на поетичну мову як унікальне явище в зарубіжній і українській лінгвістиці, теоретично обґрунтовано поетичну мову як систему й уточнено її дефініцію. Систематизовано засоби фонічної та лексико-граматичної організації поетичного тексту; охарактеризовано докладно за різними ознаками фігури синтаксичного повтору, фігури накопичення, фігури переміщення та засоби звукопису; ґрунтовно проаналізовано такі стилістичні фігури, як анадиплосис, просаподосис, поліптотон, анномінація, гомеотелевт, що їх не виокремлювали у працях українських дослідників. Викладено аргументовані пропозиції щодо лексикографічного потрактування мови віршових творів, що стануть важливим підгрунтям для розвитку авторської поетичної лексикографії. Зроблено висновок щодо багатства стилістичних ресурсів мови української поезії II половини XX - початку XXI століття, за допомогою яких українські майстри слова транслюють авторське сприйняття навколишнього світу, надаючи йому індивідуальної експресивності, яскравого фонічного орнаментування, неповторного лексико-граматичного оздоблення й оригінального ритмомелодійного інтонування.

• Тєлєжкіна Олеся Олександрівна (філологічні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"