Зазначено, що Франція, яка зазвичай асоціюється з раціоналізмом, свободою і толерантністю, перетворилася наприкінці XIX століття на "алхімічну лабораторію", де інтелектуали невтомно вправлялись із почуттям національного занепаду, спричиненого поразкою у франко-пруській війні та тривогами соціальної модернізації. Сплав, посталий унаслідок цих експерементів, отримав назву доктрини інтегрального націоналізму, що її сенс полягав у критиці культури Модерну та його політичного проекту - демократії. Протистояння інтеґральних націоналістів і ліберального режиму Третьої республіки тривало 70 років, упродовж яких зерна інтелектуальної традиції проросли квітами десятків розмаїтих структур, аж поки за нацистської окупації принесли химерний плід - режим Віші. Зауважено, що тим-то французький досвід інтегрального націоналізму є взірцевим: тут ця ідеологія втілилася в численних організаційних формах і врешті обернулась на основу державної політики. Зазначено, що такий розвиток був би неможливим без маніпулювання страхами занепаду. Акцентовано, що це дослідження має істотно ширший засяг, аніж окремий епізод окремої національної історії, адже вплив інтегрального націоналізму дався взнаки в цілій Европі, не оминувши й українських теренів. Зауважено, що страх занепаду спільноти, який уміло використовували інтегральні націоналісти у Франції, залишається одним із найпотужніших колективних переживань, що до нього охоче вдаються й сучасні політики.

• Гомза Іван Анатолійович (політичні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"