Досліджено чинники та наслідки парадигмальних трансформацій, що призвели від початку XX ст. до виникнення у світовому масштабі феномену посткультури. Вперше у вітчизняному науковому дискурсі розкрито особливості становлення образотворчого мистецтва, зокрема української скульптури, які детерміновані стильовими парадигмами модернізму, постмодернізму та post-постмодернізму, зокрема в аспекті contemporary art, що у просторі вітчизняного культуротворення віддзеркалилося ентропійними процесами реїфікації мистецької свідомості та формотворчих принципів. Аналітичний фокус на феномені поглиблення кризи мистецтва посткультури детермінований актуальністю в умовах пізньої фази розвитку капіталізму методологічних традицій Франкфуртської філософської школи та світосистемного аналізу І. Валлерстайна, які ефективно діагностують зміни соціально-історичних і культурно-мистецьких явищ. З'ясовано ризики процесів реїфікації, нівелюючих тенденції самоідентифікації національного образотворення, що деформує культурну пам'ять суспільної свідомості, внаслідок чого сучасна світова та вітчизняна скульптура, позбавлена вітальної аури, трансформується у розсудливий дизайн-проєкт, факт чого маніфестує public art post-постмодернізму, що врешті веде до культурної ентропії суспільства споживання. Між тим протягом історичного шляху еволюції української скульптури реєструються закономірності циклового повторення стильоутворювальних стратегій, що графічно візуалізується еволюційною моделлю на засадах Теорії Ф. Шміта. Це верифікує у підсумку твердження, що еволюційний шлях української скульптури ХХ - ХХІ ст. демонструє сталий імператив парадигмально-стильового ресайклінгу, за яким стильовий гештальт доби трансформується та повертається на новому щаблі завдань у загальному русі законоутворювальних енергій методологічної і стилістичної свідомості. Тож знання закономірностей еволюції мистецтва дозволяє кожній національній культурі послідовно опрацьовувати трансцендентні та позитивістські формотворчі стратегії, де саме духовні інтенції формотворення у вільному часі складають пріоритетний напрям творчо-плідного розвитку мистецтва як окремої нації, так і мультикультурної європейської спільноти.

• Протас Марина Олександрівна (культурологія)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"