Визначено шляхи підвищення ефективності та диференційованого підходу до лікування хворих на хронічну хворобу нирок VД стадії шляхом вивчення впливу мінеральних порушень на ренальну остеодистрофію та серцево-судинну кальцифікацію. Отримано дані основних типів ренальної остеодистрофії у пацієнтів з цією хворобою, а саме: у більшості хворих діагностували фіброзний остеїт як при лікуванні гемодіалізом (84,6%), так і перитонеальним діалізом (75,6%), частка пацієнтів з адинамічним захворюванням кісток була більшою на перитонеальному діалізі (24,4%), ніж на гемодіалізі (15,4%). Акцентовано увагу на перебізі зазначеної хвороби, що супроводжується зниженням мінеральної щільності кісткової тканини та патогенетично пов'язаний з основними клініко-лабораторними показниками фосфорно-кальцієвого обміну. Доповнено дані щодо поширеності серцево-судинної кальцифікації у хворих на нирково-замісній терапії: на перитонеальному діалізі переважають хворі з помірною кальцифікацією (58,5% з помірною, а 41,5% з вираженою), на гемодіалізі – з вираженою кальцифікацією (40,4% з помірною, а 59,6 – з вираженою). Встановлено найбільш значущі показники інтенсивності серцево-судинної кальцифікації не залежні від виду нирково-замісної терапії. Виявлено, що більш виражений рівень кальцифікації черевного відділу аорти взаємопов'язаний зі зниженням мінеральної щільності кісток у пацієнтів з фіброзним остеїтом які лікуються гемодіалізом. Вивчено рівень остеопонтину сироватки крові у таких хворих. Зазначено, що при лікуванні діалізом переважали пацієнти з рівнем остеопонтину < 300 нг/мл, рівень остеопонтину > 300 нг/мл частіше зустрічався у пацієнтів на перитонеальному діалізі (39%) ніж у пацієнтів на гемодіалізі (18,9%). Доведено, що підвищення рівня остеопонтину у сироватці крові цих хворих, ускладненої мінерально-кістковими порушеннями свідчить про наявність серцево-судинної кальцифікації, при чому чим вище показник остеопонтину, тим більше виражені зміни що виявляються при ехокардіографічному обстеженні та рентгенографії черевного відділу аорти. Встановлено взаємозв'язок між підвищеним вмістом остеопонтину сироватки крові та зниженням мінеральної щільності кісткової тканини на підставі даних ультразвукової денситометрії за показником Т-критерію. Отримано прогностичне значення рівня остеопонтину у зазначених вище хворих. Виявлено достовірну діагностичну значимість вихідного рівня остеопонтину як маркера ефективності лікування. Зазначено відсутність достовірної діагностичної значимості вихідного рівню остеопонтину у випадку адинамічного захворювання кісток незалежно від виду діалізу. Доведено вплив рівня остеопонтину на серцево-судинну кальцифікацію та ренальну остеодистрофію, що дозволяє визначити індивідуальний прогноз перебігу захворювання у хворих на хронічну хворобу нирок VД стадії з мінерально-кістковими порушеннями та сприяє покращенню проведення профілактики ускладнень з боку серцево-судинної системи та кісткової тканини.

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"