На українських прикордонних землях були запроваджені принципи ранньомодерного європейського урбанізму, який, насамперед, включав оборонний компонент у XVI - XVII ст. Інвентарні документи та дослідження того часу свідчать про те, що наявність оборонних споруд навколо населених пунктів визначалася статусом міста, що надало привілеї та обов'язки захищати та зберігати укріплення міста та замку. Однак присутність архаїчних давньоруських традицій продовжувалася на землях Поділля аж до 18 ст., що підтверджується інвентарними планами, зробленими картографами Російської імперії після Другого поділу Речі Посполитої. Розрізняємо два основні типи укріплень, які лягли в основу містобудування та вплинули на його міську модель. Перший називаємо стихійним - він формувався без будь-якого цілісного плану; другий тип - регулярним - розташування системи оборони, ринкової площі та сакральних споруд було розроблено відповідно до попередньо ретельно розробленого плану. Методика базується на тому факті, що планувальна структура історичного міста була незмінною протягом XVI - XVII ст., а роботи над реликтами автентичного планування збереглися до наших днів (згадані вище "кадастрові відбитки"). Стабільність планувальної структури залежала від таких факторів: повільний процес колонізації в прикордонних районах і, як наслідок, низький приріст міст; недостатнє фінансування модернізації міських укріплень власником, власником або державою; стабільна система управління майном нерухомості, яка регулювала розміри земельних ділянок. Ця систематизація вказує на те, що застосування регулярних принципів у фундаменті міста на кордоні степу є винятком, а не звичним явищем. На території між річками Дністра та Бугом виявлено 15 міст та укріплень, що мають особливості регулярного планування, та 148 - стихійні.

 Наукова періодика України 

---

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"