У сучасному свiтi все частіше артикулюється нетрадиційне поняття спільноти, пов'язане з поняттям комунікації. Комунікація виявляється тієї сполучною тканиною, що об'єднує різних суб'єктів в єдину політичну спільноту. У цьому контексті публічна комунікація набуває особливої значущості як інструмент взаємодії та вирішення конфліктів, як підстава створення політичної спільноти. Мета роботи - аналіз специфіки існування публічної сфери, що формується в сучасних медіакомунікаціях. Для реалізації даної мети необхідно вирішити такі дослідницькі завдання: здійснити аналіз класичного уявлення публічної сфери як форми суспільно-політичної участі громадян; представити проведення публічної комунікації в практиках нових медіа. Методологія дослідження публічної комунікації закладена у працях таких дослідників, як Дж. Ролз, Ю. Габермас, Дж. Боман, Дж. Коен, А. Янг та ін. Вони застосовують комунікативний підхід до дослідження політичної сфери та процесів, які супроводжують позиціонування індивіда та соціальних груп у межах соціально-політичного поля. Результати дослідження. Нормативний ідеал публічної сфери у доробку І. Канта, Х. Арендт та Ю. Габермаса представлений як простір, де можливо відкрите вираження своєї думки, критика і дискусії. Це - простір плюральності думок, що унеможливлює монополізацію влади. Нарешті, це є простір, який забезпечує інклюзивність та рівність комунікантів. У публічній сфері постійно відбувається процес формування балансу інтересів різних суспільних акторів, тих вимог і підтримки, які вони готові надавати державним інститутам з метою вирішення значущих проблем публічної сфери. Практики неоліберальної модернізації в сучасному світі, постмодерністські тренди в політиці розмивають більш-менш точне визначення меж сфери діяльності державних інститутів та акторів громадянської сфери. Інтернет стає ареною протесту і громадянської мобілізації. Дослідники звертають увагу на нові форми медіаучасті громадян: підписання онлайн-петицій і онлайн-дискусії; вступ до ad-hoc групи в соціальних мережах; репости або розміщення посилань на матеріали з проблемних питань та ін. Дії в мережевих медіа, названі медійною активністю, сприяють поширенню інформації, підвищенню обізнаності із соціальних та політичних проблем. Багато з них є паростками активності, що зароджується онлайн і далі реалізується в офлайн (наприклад, краудсорсінг). Але існують цифрові форми активізму, які повністю реалізуються в інтернеті. Для реалізації таких практик розробляються спеціальні соціальні платформи і додатки, виникають спільноти так званих IT-волонтерів. Обговорення. Мережеві скептики заявляють, що соціальні мережі і блоги повели людство хибним шляхом: замість творчості та індивідуальності тут заохочуються поверхові судження, швидкість створення і споживання контенту на основі автоматизованих способів структурування інформації. Розвиток онлайнової присутності і он-лайн-спільнот вириває індивіда з реальних форм спільності, обмежує можливості в реальній соціальній взаємодії. Численнімережеві оптимісти, такі як К. Андерсон, Д. Тапскотт і К. Ширки, вважають, що медіа є ключовим елементом протестних рухів останніх років.

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"