Висвітлено поетикальні аспекти української ґотичної прози другої половини XIX - початку XX століття та простежено ґенезу ґотичного жанру на українських теренах. Виявлено, що загальносвітова естетична парадигма літературної ґотики виявилася і в українському культурно-мистецькому процесі. Конститутивними її домінантами є триєдина цілісність основних ґотичних категорій (таємничості - напруженого очікування - страху). Відтак, доведення факту існування цього жанру в українській літературі сприяє спростуванню надуманого міфу про так звану "неповноту" українського літературного процесу. Своєрідність української ґотики, яка виявляється у зверненні до власних невичерпних фольклорних джерел, національної демонології та подекуди в іронічному сприйнятті останньої, в імпліцитному натуралізмі та редукції категорії жаху, в контамінації фантасмагорії з оніричними елементами суттєво поповнює своєю оригінальністю, самобутністю, колоритом інваріант світової ґотики. Детермінантою стилістичної неповторності української літературної ґотики є індивідуальна авторська майстерність окремих письменників, зокрема тих, які перебували під впливом ґотичної поетики, що, своєю чергою, вписувалася в ширше річище романтичної і почасти навіть модерністської естетики. Уперше простежено трансформацію рис загальноєвропейської ґотичної поетики на українському ґрунті загалом і на матеріалі української прози другої половини XIX - початку XX століття зокрема, здійснено теоретичне узагальнення атрибутів ґотичної поетики і їх модифікацій в українській літературі у порівнянні зі світовою. Всебічно проаналізовано тексти української прози другої половини XIX - початку XX століття, зокрема й роман І. Франка "Петрії і Довбущуки", щодо принципів реалізації їхньої структури, типажу, розгалуженого хронотопу, ускладненого психологізму тощо. Виявлено, що саме мала проза другої половини XIX - початку XX століття була своєрідним експериментальним майданчиком, сприятливою основою для "обкатки" тем, мотивів і образів великої прози ґотичного жанру в українському літературному процесі. Літературна ґотика на українських теренах зародилася в надрах національного фольклору, кристалізувала свій поетологічний континуум у період бароко, однак самобутньо розвинулася в епоху романтизму, відшліфувавши власну жанрову парадигму. Національна ґотика - своєрідна й оригінальна. Завдяки її емблематичній спорідненості з фольклором вона зберігає особливий національний колорит і містить рудименти колективної генетичної пам’яті нашого народу, а тому й продовжує активно й самобутньо розвиватися в українському літературному процесі.

• Стецька Ірина Володимирівна (філологічні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"