Висвітлено історико-педагогічні аспекти дослідження та тенденції історичного розвитку диригентсько-хорової школи в Україні XX - початку XXI століття з урахуванням змін, які відбувалися в системі мистецької освіти упродовж зазначеного періоду. Розглянуто теорію та практику Львівської, Одеської, Київської та Харківської регіональних диригентсько-хорових шкіл, формування яких відбувалось упродовж двох етапів: каталізаційного (1910-ті - 1950-ті рр. XX ст.) та зрілого (1960-ті - 2020-ті рр.). Виявлено динаміку їх розвитку в емоційно-особистісній, інтелектуально-творчій, діалогово-наслідувальній, виконавсько-інтерпретаційній, дидактико-акмеологічній сферах. Здійснено порівняльний аналіз функціонування регіональних диригентсько-хорових шкіл, розроблено модель формування національної диригентсько-хорової школи в Україні XX - початку XXI ст. та визначено перспективи її розвитку. Доведено, що розмаїття регіональних і авторських шкіл утворює національну диригентсько-хорову школу як духовно-практичну продуктивну соціокультурну систему виконавського та педагогічного спрямування, засновану на домінуванні української соборної хорової та педагогічної традиції.

• Мартинюк Анатолій Кирилович (1953–) (мистецтвознавство)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"