Розглянуто проблему проектування життєвого шляху в контексті соціально значущої прогнозувальної діяльності, новітніх особистісно-орієнтованих психотерапевтичних практик. Реалізовано цілісний системний (семантико-топографічний) підхід до виявлення соціально-психологічних та етнокультурних засад проектування життєвого шляху особистості. Розглянуто та проаналізовано підходи до вивчення життєвого шляху (культурно-історичного, соціально-психологічного, сценарного, біогенетичного, особистісно-міфологічного) розробкою етнопсихологічної концепції проектування життєвого шляху особистості в групі, яка дасть змогу поглибити розуміння понять національної самосвідомості особистості її неусвідомлюваних архетипних складників, можливість попередження суїцидальних тенденцій особистості, прогнозування подальшого розвитку соціальних процесів. Встановлено психологічні закономірності проектування життєвого шляху особистості: "прискорення психологічного часу", згортання подій у ситуації страху смерті, "групової ілюзії" як неадекватних очікувань щодо групи, "зростання валентності групи" як прогнозу її позитивної динаміки; залежність процесу проектування від "потенційних ям", утворених унаслідок травматичного досвіду. Виявлено ґендерну зумовленість взаємодії групового тренера з окремими учасниками та групою загалом (переважання домінуючого впливу тренерів-жінок на групу порівняно з тренерами-чоловіками). Для встановлення згаданих вище закономірностей розроблено семантико-топографічний підхід до проектування життєвого шляху особистості як соціально значущої конструктивно-прогнозувальної діяльності, що спирається на соціогенез, а саме колективні символи-архетипи, родову історію пращурів та трансгенераційну активність особистості в групі у процесі проектування життєвого шляху. Виявлено умови інтенсифікації проектування життєвого шляху (поляризація простору взаємодії на минуле і майбутнє, використання асоціації "здійснені кроки – прожиті роки", зіставлення власного життєвого шляху з життям пращурів), створено умови для реалізації власної моделі-плану (особистісного вибору) проектування життя; визначено стадії ідентифікації, поляризації (відступу), дезінтеграції та інтеграції учасників інтенсивної взаємодії в групі в процесі проектування життєвого шляху особистості. Розкрито психологічні механізми утворення психотравми (дезінтеграція, розщеплення) та умови травмостійкості (інтегрованість в групі, цілісність особистості); розкрито трансгенераційний механізм передавання психотравмувального досвіду без прямого контакту між поколіннями (виявлено тенденцію до посилення та повторювальності, з’ясовано, що усвідомлення змісту трансгенераційних програм призводить до розкриття неусвідомленої основи життєвого сценарію). Обгрунтувано, апробовано і запроваджено психотехнічні засоби футуристичної етнокультурно зорієнтованої технології проектування життєвого шляху особистості, встановлено архетипну символіку життєвих зразків групового несвідомого. Виявлено індивідуальні стратегії виходу з травматичного досвіду: повторення життєвих труднощів, повернення до минулого; компенсація пережитих "потенційних ям" більш високим соціальним статусом, матеріальними цінностями; "відігрування" на інших; "життя з травмою", її трансгенерація, замовчування. Дослідження травматичного досвіду дало змогу виділити три аспекти травми: травма-подія (втрата), травма-процес (травма як сюжет), травма як колективне явище. Травма як подія частіше виявлена через певні асоціації, зв’язки людини з фоновими (не основними, пасивними) об’єктами-акцесуарами. Травма як сюжет, певний сценарій – це процес розгортання Я-концепції, але за чиїмось планом, захоплення людини потребами іншої людини, групи. Травма як колективне явище притаманна великій кількості людей, що зазнали прориву захисту, втрат від того самого об’єкта-агресора.

• Семиліт Микола Васильович (психологічні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"