Досліджено особистий образ Тараса Шевченка та його літературної спадщини у соціокультурних практиках кінця XIX - початку XX ст. Ідеться про читання Шевченкових творів як важливий засіб формування української національної ідентичності, а також про комеморативні заходи - відзначення Шевченкових роковин і спроби встановити пам’ятник митцеві в Києві. Розглянуто концепти з Шевченкової біографії та його тексти, що стали ледве чи не найважливішим складником того «символічного капіталу», який використовувався для формування модерної української нації. Увагу приділено «Шевченковому міфу», розуміючи «міф» як знання, що має квазісакральний характер і видається за самоочевидне, має потужний інтеграційний потенціал і суттєво впливає на консолідацію української нації. Варто зазначити, що міждисциплінарний характер дослідження творчості постав на перетині культурної антропології, літературознавства, археографії та історичного джерелознавства. На підставі мемуарних і публіцистичних джерел показано, як відбувалася рецепція Шевченкових текстів тим поколінням української інтелігенції, котре вступило в громадське життя на зламі XIX та XX ст.

• Будзар Марина Михайлівна (1962–) (культурологія)
• Вернигоренко Ольга Сергіївна (культурологія)
• Іванюк Олег Леонідович (1972–) (історичні науки)
• Ковальов Євген Аркадійович (історичні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"