Досліджено масштабне оновлення селянського самоврядування в імперії Романових епохою Великих реформ, проаналізовано й етапізовано діяльність цього інституту, визначено ключові проблеми, охарактеризовано основні регіональні моделі. Резюмовано, що внаслідок поширення в 1861 – 1871 рр. самоврядування тимчасовозобов’язаних селян на інші категорії сільського населення було реалізовано Велику реформу 1861 – 1871 рр. і сформовано стан сільських обивателів, однією з характеристик якого було самоврядування в його місцевих громадах. З’ясовано, що, оновлюючи селянське самоврядування, реформатори спиралися на західноєвропейські та місцеві традиційні відповідні моделі. Вони надали перевагу колективістським і корпоративним принципам організації селянського самоврядування. Акцентовано на прагненні імперського істеблішменту використати селянське самоврядування в окраїнних регіонах з метою їх соціальної реорганізації і забезпечення цілісності “єдиної та неділимої”. Висвітлено становлення й еволюцію самоврядних селянських установ, їх фіскальну, господарську, соціальну, культурно-освітню, судову, опозиційну діяльність, становище селянських функціонерів. Особливу увагу приділено ролі селянського самоврядування в революціонізації імперії Романових на початку ХХ ст. Показано, що у 1902 – 1907 рр. в імперії Романових відбулася політизація і революціонизація самоврядування селян. У 1905 р. селянське самоврядування склало організаційну основу селянських республік.

 Наукова періодика України 

---

Додаткова інформація про автора(ів) публікації:
(cписок формується автоматично, до списку можуть бути включені персоналії з подібними іменами або однофамільці)

• Верховцева Ірина Геннадіївна (історичні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"