Методологічні побудови Р. Ю. Віппера випливали із знання реальних проблем історичного дослідження. За своє довге життя він написав понад 300 робіт із загальної історії від античності до сучасності. Погляди Р. Ю. Віппера на проблему співвідношення науки і суспільства, питання залежності історичної науки від сучасності виявилися досить характерними для подальшого розвитку історичної та філософсько-соціологічної думки. Р. Ю. Віппер - один із перших вітчизняних істориків, який сформулював, осмислив та досліджував складні гносеологічні проблеми історичного дослідження, питання тісної взаємодії історії з культурою та життям суспільства. Мета дослідження - розкриття уявлень Р. Ю. Віппера на структуру історичної науки як системи "уявних розрізів" історичного минулого, актуалізація його теоретико-методологічних засад дослідження. Як методи та принципи дослідження в роботі використовуються системний та міждисциплінарний підходи, а також теоретико-пізнавальна концепція соціокультурної обумовленості наукового знання. Розуміння Р. Ю. Віппером історичної науки як системи "розумових розрізів", цілком вписувалася у напрям методологічних пошуків ліберальної історіографії початку XX століття. Він створив оригінальну та самостійну методологічну концепцію, розкрив ту істотну роль, яку відіграють зовнішні чинники в історичному пізнанні. Йому вдалося показати місце ціннісної, світоглядної позиції дослідника у формуванні теорій, загальних понять та фактів у дослідженні, залежність підходів до минулого та бачення історії від культурного середовища, в якому формується історик. Обговорення. У світлі розглянутого розуміння Р. Ю. Віппером впливу сучасності на історичне пізнання та його трактування історичної науки як системи "розумових розрізів" виникає питання, гостроту якого відчував і сам учений: Чи можливе принципово досягнення об'єктивної істини в історії? Чи наближаємося ми шляхом таких поворотів, нахилів та відхилень до істини? В принципі, відповідає історик, так, якщо під істиною не розуміти щось нерухоме. Висновки: в історичному пізнанні історик має справу з відносною істиною, оскільки історична наука, з низки особливостей суб'єктно-об'єктних відносин, неспроможна повною мірою використовувати критерій практики, а робота історика здійснюється у межах певної теоретичної системи, що забезпечує концептуальні засоби вивчення минулого. Однак, незважаючи на суб'єктивістське та релятивістське вирішення низки теоретичних питань історичного пізнання, методологічна концепція Р. Ю. Віппера є якісно новим рівнем у розвитку вітчизняної історичної науки першої половини ХХ століття.

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"