Вперше здійснено системне, цілісне дослідження української літератури 1920-х рр. крізь призму теорії інтертекстуальності; виявлено найпоказовіші форми міжтекстової взаємодії. Ґрунтовно проаналізовано здобутки українських дослідників інтертекстуальності; різнобічно досліджено типологію й функції цитат, алюзій, ремінісценцій, заголовків, епіграфів, присвят, транспозицій у літературі «розстріляного відродження». Визначено репертуар ключових претекстів тогочасного українського письменства, виявлено чільних представників вітчизняного й зарубіжного літературних пантеонів. Системно вивчено особливості репрезентації в інтертекстуальному просторі 1920-х рр. англійського, французького, російського й українського письменства від давнини до першої третини ХХ ст. Принагідно уточнено особливості розвитку теорії інтертекстуальності в Західній Європі, Північній Америці, Росії, Польщі. Сформовано модель інтертекстуальності, що включає різні рівні й складники («інтертекстуальне поле», «інтертекстуальний простір», «інтертекстуальний дискурс»); змодельовано робочу таксономію типів і форм інтертекстуальності, релевантну для характеристики літературного процесу 1920-х рр. Поглиблено уявлення про рецепцію в тодішній українській літературі мотивів та образів Біблії, античної літератури й міфології.

• Скорина Людмила Вікторівна (філологічні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"