Проаналізовано особливості забезпечення освітніх потреб національних меншин в Австро-Угорській монархії, Західноукраїнській Народній Республіці, Російській імперії, Другій Речі Посполитій. Досліджено специфіку формування державної освітньої політики в CPСP та її практичне втілення в життя в Українській PCP. Продемонстровано моделі реалізації права національних меншин на освіту в незалежній Україні. Схарактеризовано вплив громадських інституцій на освітній процес національних меншин в Україні. Розглянуто міжнародні стандарти захисту прав національних меншин та народів на освіту. Зазначено, що національна політика держави в новітній час стала індикатором її демократичності, цивілізованості. Визнано, що освіта національних меншин — це водночас одна зі складових національної політики держави та критерій її зрілості, а сьогодні - європейськості. Констатовано, що за підсумками Всеукраїнського перепису населення (2001), в Україні проживає понад 100 представників інших національностей, найчисельніші з яких росіяни, білоруси, молдавани, кримські татари, болгари, угорці, румуни, поляки, євреї, вірмени, греки. Відповідно до Закону України “Про національні меншини”, держава гарантує громадянам незалежно від їхнього національного походження рівні політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи, підтримує розвиток національної самосвідомості й самовиявлення. Україна задекларувала всім національним меншинам право на користування і навчання рідною мовою чи її вивчення в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій тощо (закон України “Про національні меншини” [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2494-12/edl9920625).

 Наукова періодика України 

---

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"