Мета наукової розвідки - з'ясувати та обгрунтувати роль психофізіології в творчім процесі, а саме - корекцію стилю у зв'язку з патологічними змінами в організмі митця, відійшовши від емпірично-дескрипційних методів. Теоретичний базис дослідження - в потрактуванні стилю і хвороби не в їх вузькофаховому обмеженні, а в погляді з позиції розширення параметрів цих понять до філософських вимірів. На основі принципу аналогій подаються міркування про те, що неміметична творча дія ("чиста" дія) проявляється винятково у зв'язку з людиною тілесною через антропологічний мімезис, який може програмувати схильність до таких чи інакших можливостей індивідуального організму (як у психофізіологічних, так і в творчо-стильових проявах). На продуктивність цього методу вказав уперше К. Г. Юнг у "Теоретичних міркуваннях щодо природи психічного". Творчий феномен (і його найбільш питома властивість - стиль) відбиває не лише "чисту" психологію та інтелектуально-духовну складову, але й презентує стосунок до митця як фізичної істоти. Він (творчий процес), поза приналежністю і зумовленістю трансцендентними чинниками, включає кількісний аспект, пов'язаний з моментом інтенсивності. Хвороба (кількісно-інтенсивний показник) виступає певною мірою стимулятором вироблення/зміни естетичного ферменту ("Одержима" Лесі Українки). У цьому контексті дієвим є також діалектичний метод, оскільки предмет вивчення не може бути вичерпно аргументований за допомогою натуралістичних підходів і потребує (за О. Лосєвим) чисто смислового пояснення, суть якого полягає в логіці протиріч. У цьому випадку концептуальну роль відіграє антиномія матерія-духу проєкції на площину словотворчості. Наукова новизна отриманих результатів полягає у розширенні причинно-наслідкового діапазону творчого процесу: включення фактора психофізіологічної патології в систему митець-твіряк наділеного важливими стильовими повноваженнями. Висновки: на тлі наукових розвідок, де відокремлено аналізуються: стиль (здебільшого в аспекті дескрипції текстового ландшафту); постать митця (в основному - в параметрах емпірики, рідко - у психоаналітичному ракурсі). Це дослідження аргументує необхідність кореляції названих моментів, виведення їх за межі описовості задля уникнення схематичності та одновимірності.

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"