Розглянуто давній український зоонім "щур", який здавна вживали на позначення різних істот, проте найбільш часто - на позначення великорозмірних норових гризунів, що представлені в аборигенній фауні України родом Arvicola. Одночасно цю назву також застосовують як синонім до слова "криса". У такому розумінні часто ототожнюють з родом Rattus (пацюк) для позначення різноманітних великорозмірних гризунів із дальніх країв за принципом "малі = миші, великі = криси". Через це назву "щур" нерідко вважають неоднозначною, а тому вартою або забуття, або використання лише на позначення чужорідних видів тварин. Розглянуто етимологічні гіпотези, з яких найвідповіднішою до зоологічних особливостей є та, що пояснює зв'язок із норами, землею, ніччю. Такий комплекс ознак формує загальний екоморфологічний тип - підземні довгохвості великорозмірні мишоподібні гризуни з виразною нічною активністю і помітним рівнем шкодочинності й небажаністю їх появи в людських господарствах. Проаналізовано історію вжитку назви "щур" у спеціальній літературі, насамперед у зоологічних оглядах та інших зоологічних публікаціях, що охоплюють період від 1874 до 2020 рр. Показано широке вживання номена для позначення різних груп тварин, а надто гризунів екоморфологічного типу "великих мишей", до яких належать представники родів Arvicola та Rattus. Аналіз давніх джерел показав, що назва "щур" первинно вживалась як спільна "родова" назва для всіх видів і окремих внутрішньовидових форм цих двох родів, а відмінності різних "щурів" відбивалися у видових означеннях - щури водяні, земляні, мандрівні, підвальні, чорні, корабельні, млинарські тощо. Однозначна фіксація українських родових номенів як відповідників родових наукових назв потребувала типіфікації назв. Така типіфікація відбулася в українській науковій номенклатурі наприкінці XIX - на початку XX ст. Як результат, назву "щур" запропоновано закріпити за родом Arvicola, а для роду Rattus фіксувати як український відповідник номен "пацюк". Наведено аргументи на визнання давності зооніма "щур" і тому на визнання його важливості для позначення саме аборигенних видів гризунів, а надто "водяних щурів" (Arvicola amphibius) і загалом щурів як роду Arvicola. Практика традиційного позначення "щурами" лабораторних пацюків, як і використання назви "щур" з відповідними характеристиками для позначення інших родів - ондатр (мускусний щур, або мускусний пацюк), нутрій (болотяний щур, або болотяна криса) та різноманітних представників віддалених фаун (бамбукові, або голчасті щурі тощо) в українській зооніміці має відійти в минуле.

• Загороднюк Ігор Володимирович (1961–) (біологічні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"