Мета роботи - дослідити природу й базову структуру актів емпатії. Таке дослідження передусім вимагає відповіді на запитання: чи є акти емпатії інтенційними актами нашої свідомості? Якщо відповідь позитивна, то виникає потреба відповісти на такі запитання: які особливості актів емпатії як інтенційних актів? і чи можуть ці акти бути кваліфіковані як такі, що відкривають особливий і комплексний тип доступу (епістемічний, соціальний та етичний) до "інших свідомостей"? Теоретичний базис. Дослідження грунтується на проблематиці, заданій феноменологічною традицією та розробленою аналітичною філософією, що знайшли своє продовження у філософії свідомості. Із тенденцією до натуралізації у представників цих напрямів з'являється ще одна спільна сфера дослідження ментальної реальності. Зміни, яких зазнають обидві традиції, можна прослідкувати на прикладі змін до основних теоретичних змінних, таких як "інтенційність". Лінгвістичний поворот дає поштовх до розвитку нових теоретичних підходів у розумінні свідомості, що надають перевагу радше дослідженню мови, ніж дослідженню структури самості. Зміна методологічної настанови пов'язана з низкою факторів. Зокрема, це помітний поступ емпіричних наук і панування бігевіористських настанов у психології, а також той факт, що англо-американська традиція успадковує низку рис, притаманних британському емпіризму. Сьогодні можна виокремити три основні напрями розуміння інтенційності. Починаючи від Брентано та Гуссерля, ми маємо класичну теорію - ментальну інтенційність (феноменологічну). У межах аналітичної філософії та філософії мови можемо казати про лінгвістично витлумачувану інтенційність (Селарсова модель інтенційності має визначену лінгвістичну складову). І сучасний варіант, який функціонує у філософії свідомості, - спроби натуралізувати інтенційність (це, наприклад, дослідження Галена Стросона і Деніела Деннета). Наукова новизна. Проблему досліджено не в контексті феноменологічної або аналітичної традицій у їхній ізольованості, а в проблематико-концептуальному ключі, що дає змогу вийти на новий рівень узагальнення й виявити теоретичні переваги поєднання обох традицій. Висновки: акти емпатії можуть бути визначені як інтенційні в межах класичної феноменологічної традиції. Їхня специфічність полягає в тому, що вони направлені на іншого та можуть становити основу для дослідження інтерсуб'єктивності. Для аналітичної традиції та ранньої філософії свідомості такі твердження не є очевидними. Проте все більшої поширеності сьогодні набувають дискусії про роль тілесності та проблему втіленого пізнання. У таких дискусіях емпатія як елемент пізнання іншого та можливість обгрунтування соціальних наук виглядає більш перспективною, ніж спроби уможливити епістемічний доступ до інших свідомостей на засадах аргументації за аналогією або на підставі аргументу від найкращого пояснення.

 Наукова періодика України 

---

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"