Мета роботи - осмислити гуссерлівську модель конституювання часових модусів через здатності інтенційованої "схопленням-з-тепер" свідомості, а також з'ясування можливості інтерпретації її положень у реконструкції концепції антропного часу. Теоретичний базис. Підгрунтям дослідження є: інтерпретація феноменологічної рефлексії "часу-свідомості" Е. Гуссерля в контексті розв'язання проблеми пофазової диференціації цієї форми темпоральності; концепція антропного часу (В. Ханжи). Наукова новизна. Уперше в дослідницькій літературі через інтерпретацію феноменологічного розв'язання проблеми темпоральності, запропонованого та конкретизованого Гуссерлем у концепції "часу-свідомості", розглянуто можливості докладання ідей німецького філософа до реконструкції концепції антропного часу. Висновки: осмислення гуссерлівської моделі інтенційованості свідомості "схопленням-з-тепер" та конституювання фаз феноменологічного часу через компоненту "виходу з теперішнього" показали, що розв'язання проблеми пофазової диференціації феноменологічного часу призводить до констатації неможливості виділення модусів минулого, теперішнього та майбутнього як автономних і безумовних. Доречнішими, виходячи з того, що свідомість є сутнісно інтенційованою на конституювання фаз часу (як умовних) через "схоплення-з-тепер", є такі ключові позиції: можливості ретенції та спогаду виступають підставою конституювання колишнього та його зв'язків із теперішнім; через сприйняття фундується фаза самого теперішнього; здатності протенції та антиципації (як форми уяви) конституюють прийдешнє та його зв'язки з теперішнім. Поняттям ретенції Гуссерль фіксує певну первинну пам'ять (нинішнє "тепер" колишнього інтервалу), що дає можливість утримувати минуле в теперішньому. Категорією спогаду, або вторинної пам'яті, філософ позначає самодостатнє відтворення минулих переживань (без приєднання до теперішнього сприйняття). Принциповою відмінністю спогаду від ретенції є те, що перший репрезентує часовий інтервал, схоплений у його змісті, відтворюючи такий із колишнього, тоді як друга сприйняту тривалість презентує як фрагмент часу, що дійсно мав місце і тільки-но минув. Схоплення фази теперішнього, на думку німецького філософа, виконує сприйняття. Через конститутивну інтенційованість свідомості у сприйнятті відбувається синтез результатів первинно-актуальної активності та ретенційного утримання тривалості. У другій частині статті буде представлено розв'язання таких дослідницьких завдань: аналіз можливостей протенції та антиципації в конституюванні майбутнього та його зв'язків із теперішнім; осмислення можливості використання інтерпретованих форм гуссерлівських ідей у реконструкції концепції антропного часу.

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"