Монографію присвячено проблемі відтворення долітописної етіологічної легенди про походження руси. Побутування цієї легенди засвідчують візантійські історичні трактати X ст., автори яких послідовно називають русів таврами чи тавроскіфами. Використовуючи цей античний етнонім, візантійці вписували русів до координат греко-римської історії й таким способом конструювали основи історичної ідентичности цієї військово- торговельної спільноти та легітимізували її у тогочасних політичних реаліях. Автор доводить, що тавроскіфський псевдородовід руси виник у візантійському інтелектуальному середовищі не випадково. Його використовували політичним інструментом, за допомогою якого військову активність русів було спрямовано до вигідного для Візантії русла. У X ст. руські підрозділи долучилися до трьох візантійських військових кампаній зі звільнення від арабів острова Крит і брали участь у багатомісячній (911-912 та 960-961 рр.) облозі столиці Критського емірату - міста Хандак - колишнього порту мінойського Кносса. Пропагована візантійцями тавроскіфська історична ідентичність слугувала ідеологічним підґрунтям руських походів на Крит. Із цим середземноморським островом її поєднало епонімізоване ім’я персонажа давньогрецьких міфів - критського царя Тавра, якого прийняли за епонім тавроскіфів та відвели йому роль легендарного першопредка київського правлячого роду. Дослідження акцентовано на зображальному аспекті реконструкції тавроскіфського псевдородоводу. Інспірований візантійцями та вмотивований тривалим перебуванням на Криті інтерес русів до історичної спадщини острова наочно виявився у буквальному, аж до деталей, копіюванні сакральних знаків мінойської доби. Найвідоміший із них мав вигляд пари рогів священного бика, поміж якими поміщували соціально престижні зображальні символи, перелік яких був досить лімітованим. Вони слугували прямим взірцем під час створення індивідуальних варіантів родових знаків - ‘двозубців’ та ‘тризубців’, якими маніфестували своє легендарне походження княгиня Ольга, її син Святослав і декілька наступних поколінь київських володарів Х-ХІ століть. Ці знаки поступово модифікувалися згідно з вподобаннями власників та під впливом нових історичних реалій. Один із них, знаний як ‘тризуб’гкнязя Володимира, згодом став державним гербом України. Розділ 1. ЗОБРАЖЕННЯ КНЯЗІВСЬКИХ РОДОВИХ ТА ОСОБОВИХ ЗНАКІВ 16 § 1. Князівські знаки ранніх руських печаток 18 § 2. Князівські знаки найстаріших руських монет § 3. Графіті князівських знаків на монетах 43 § 4. Князівські знаки на митних пломбах 49 § 5. Князівські знаки на предметах озброєння та військового спорядження 58 § 6. Князівські знаки на побутових предметах та артефактах невизначеного використання 75 § 7. Князівські знаки на керамічному посуді 79 § 8. Срібна миска з Нижнього Приоб’я 90 § 9. Князівські знаки на будівельній кераміці 92 § 10. Князівські знаки на кам’яних поверхнях та в графіті на тиньку .... 98 § 11. Князівські знаки на перснях 106 § 12. Князівські знаки на трапецієподібних підвісках 110 § 12. Князівські знаки на монетоподібних підвісках-репліках 129 § 13. Кістяна монетоподібна пластина з Білої Вежі (Саркела) 134 CONCLUSIONS ТО THE FIRST CHAPTER 139 Розділ 2. ПОХОДЖЕННЯ І СИМВОЛІЧНИЙ ЗМІСТ КНЯЗІВСЬКИХ РОДОВИХ ТА ОСОБОВИХ ЗНАКІВ Розділ 3. ТРИ РУСЬКІ ПОХОДИ НА КРИТ: ПРИЧИНИ ТА ІДЕОЛОГІЯ 208 § 1. Візантійські джерела про військові експедиції на Крит у X столітті 211 § 2. Участь князя Святослава у поході на Крит 960-961 років 218 § 3. Нумізматичні сліди руської участи у візантійсько-арабських війнах X століття 229 § 4. Ідеологічний маніфест Святослава і джерела традиції найменування русів тавроскіфами у візантійських авторів 236 § 5. Античні генеалогії європейських народів як засіб легітимізації національної ідентичности 244 § 6. Місце руси у греко-римській історичній традиції 253 § 7. Епоніми народу русів/тавроскіфів 259 § 8. Часи Буса “Слова о полку Ігоревім” 262 § 9. Матеріальна спадщина мінойського Криту 268 § 10. Русь у пошуках матеріальних підтверджень тавроскіфського псевдородоводу 281 §11. Скандинавські підстави тавроскіфського псевдородоводу 303 § 12. Культ бика/тура у Північному Причорномор’ї 307 § 13. Хронологія використання лінійних і контурних князівських ‘двозубців’ 313 § 14. “Жертовний” бик із золотими рогами 316 § 15. Спадщина мінойського Криту з погляду візантійських інтелектуалів 321 CONCLUSIONS ТО THE THIRD CHAPTER 341 Розділ 4. ІНТЕРПРЕТАЦІЯ МІНОЙСЬКИХ ПРОТОТИПІВ У КНЯЗІВСЬКИХ ОСОБОВИХ ЗНАКАХ 352 § 1. Мінойські ‘роги освячення’ з місцями, призначеними для встановлення додаткових символічних фігур 358 § 2. ‘Тризубці’ з центральним зубцем колосоподібної форми 360 § 3. ‘Тризубці’ із зображенням фігурки пташки на центральному зубці * 366 § 4. Князівський знак у вигляді увінчаної хрестом пташиної голівки .... 372 § 5. ‘Тризубці’ із “солярними знаками” на центральному зубці

• Диба Юрій Романович (архітектура)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"