У збірнику здійснено археографічне видання іменних списків запорозьких козаків 1776,1778,1779,1782 рр. та комплексу супровідної документації. Історичні джерела, що стали об’єктом публікації, фіксують персональний склад значної частини запо¬рожців, містять важливу інформацію про опанування козаками території Запорожжя, мережу поселень у деяких його частинах, долю старшинського прошарку в кінці 1770 - на початку 1780-х рр. Документи підбивають підсумок запорозького періоду й вод¬ночас є відправним пунктом для дослідження подальших персональних історій ко¬лишніх козаків та загалом еволюції населення краю в імперських трансформаціях останньої чверті XVIII - початку XIX ст. початку XIX ст. Тільки в подібний спосіб можна пояснити, чому об закладені в запорозькі часи підвалини розбилися імперські потуги, за рахунок чого були амортизовані зусилля перетворити регіон на властиво російську тери¬торію. Це відкриє шлях для якісного опрацювання нового наративу для Схід¬ної та Південної України. Серед вузлових проблем, які належить розв’язати, чільне місце по¬сідає еволюція складу населення краю після ліквідації Вольностей Війська Запорозького Низового. Якою була подальша доля запорожців? Скільки і на яких соціальних позиціях залишилося в краї козаків, цих прямих фізичних носіїв запорозької спадщини? Звідки струмували допливи в регіон? Якою була частка власне російських приходьків і скільки їх реально осіло? В які соціальні групи просякали колишні посполиті Запорожжя? На сьогодні на прикладі Олександрівського повіту вже апробовано дослідницьку модель з’ясування цих та суміжних питань, яка дає змогу ефективно простежити перетікання запорожців у соціальні групи, сформо¬вані вже за імперськими зразками, а також визначити чисельність і ступінь осідання в регіоні вихідців з різних земель, відповідно й те, чиїми руками впроваджувалися зміни під імперським прапором . Результати проведених досліджень засвідчують перспективність застосування цієї моделі на мате¬ріалах інших повітів. В її основу покладено використання під просопогра- фічним кутом інформаційного потенціалу тогочасних описово-статистичних джерел. Відправним пунктом стратегії є попередньо встановлена закономір¬ність, що одні й ті ж фізичні особи та соціальні групи в різний період по¬значені в таких джерелах під різними категоріями населення. Це унеможли¬влює досягнення результату шляхом аналізу відразу широких соціальних структур. Більше того, спроби використання в минулому елементів саме та¬кого аналізу призводили до появи викривлених результатів, частина з яких створювала хибне враження про мізерність впливу запорожців на подальшу структуру населення краю, а отже, і на його життя . Проблема, однак, прин¬ципово вирішується, коли вдатися до просопографічних досліджень. Поєд¬нання інформаційних можливостей описово-статистичних джерел різних видів дозволяє простежити еволюцію населення на рівні конкретних осіб та їхніх нащадків і на цій підставі відфільтрувати зміни у його кількісній, со¬ціальній та етнічній структурі. У підсумку це виводить на широкі узагаль¬нення з приводу масштабів і долі запорозької спадщини, реального впливу на подальший розвиток краю різних потоків зовнішньої міграції, врешті, створює суто наукове підґрунтя для оцінки концепції «Новоросії». Практична реалізація дослідницької моделі, зрозуміло, ставить підви¬щені вимоги до повноти джерельної бази. Набуває ще більшої актуальності давня потреба масштабно розширити коло уведених до наукового вжитку дже¬рел з історії краю XVIII - початку XIX ст., у нашому випадку описово-статис¬тичних. Відтак конче необхідною є підготовка фундаментальних археографіч¬них видань з еволюції населення сучасної Південної та Східної України в цей ключовий для майбутньої цивілізаційної «прописки» краю період. Публікація відповідних збірників документів стане основою для ґрунтовних досліджень, уможлививши появу нового незаідеологізованого наукового бачення тих трансформацій, які тоді тут відбувалися, та їхніх наслідків. * * * Пропонований збірник документів є суттєвим кроком на цьому шляху. Його джерельну базу складають іменні списки та відомості запорозь¬кої старшини й рядових козаків 1776, 1778, 1779, 1782 pp., а також супро¬відна документація. Непересічне значення актуалізованого комплексу полягає насамперед у тому, що найважливіші його складові — списки та відомості 1776 р. - фіксують персональний склад значної частини запорожців (не всіх!) у перші місяці після ліквідації останньої Січі. Крім того, ці списки й відомості непорівняльно об’ємніші за уже введені до наукового обігу опи¬сово-статистичні джерела. Іншими словами, маємо підсумок запорозького періоду й водночас стартові позиції для подальших персональних історій козаків та відправний пункт еволюції населення краю в імперських транс¬формаціях останньої чверті XVIII - початку XIX ст. До всього, документи містять важливу інформацію про опанування козаками території Запорожжя, мережу поселень у деяких його частинах, долю старшинського прошарку в кінці 1770-х - на початку 1780-х років, про що детальніше буде сказано нижче. Суттєві перспективи відкриває порівняння на різних рівнях списків та відомостей з уже введеними до наукового вжитку реєстрами запорозьких козаків 1756 та 1762 pp. Документи, що публікуються, відклалися у фондах Російського дер¬жавного архіву давніх актів. Іменні списки та відомості запорожців 1776 p., іменні списки колишньої запорозької старшини за 1778 та 1779 pp., а також супровідна документація до них (ордери, рапорти, екстракти) зберігаються у справі № 797 «Папери канцелярії князя Григорія Потьомкіна-Таврійського про губернії Новоросійську, Азовську, Астраханську, про Дніпровську лінію, про військо Донське та ін.» як структурної одиниці фонду № 16 «Внутрішнє правління, колекція державного архіву Російської імперії». Наразі виявлено

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"