Розглянуто механізми зниження та розроблено методи підвищення стійкості до дії гіпоксії в людей похилого віку. Вперше комплексно досліджено вентиляторну та гемодинамічну відповіді на гіпоксію, реакцію на гіпоксичний стрес дифузійної спроможності та рівномірності вентиляції легень, кисневотранспортної функції крові, мікроциркуляції, обміну кисню в тканинах, симпатоадреналової та про-антиоксидантної систем, вегетативної активності в людей похилого віку. Вперше виявлено, що зниження стійкості організму до гіпоксичного стресу під час старіння проявляється зменшенням порога переносимості гіпоксичного навантаження, що супроводжується розвитком більш вираженої артеріальної гіпоксемії, тканинної гіпоксії та нагромадженням лактату. З'ясовано, що основними чинниками, які визначають зниження стійкості до гіпоксії в процесі старіння є зниження ефективності легеневого газообміну внаслідок зменшення дифузійної спроможності та рівномірності вентиляції легень; недостатня вентиляторна та гемодинамічна відповіді на гіпоксію, обумовлені зниженням ефективності хеморефлексу та чутливості синусового вузла серця до вегетативних впливів; недостатня реакція на гіпоксію кисневотранспортної функції крові; зниження ефективності обміну кисню в тканинах внаслідок вікових порушень мікроциркуляції та розвитку дисфункції ендотелію. Вперше встановлено, що у відповідь на гіпоксію у людей похилого віку розвивається надмірна реакція симпатоадреналової системи та порушується про-антиоксидантний баланс організму. Вперше обгрунтовано доцільність застосування інтервальних нормобаричних гіпоксичних тренувань і триметилгідразінію пропіонату з метою підвищення стійкості до гіпоксії людей похилого віку. Встановлено позитивний вплив даних засобів на підвищення стійкості до гіпоксичного стресу та фізичний стан даної категорії хворих. Виявлено більш виражений вплив на організм людей похилого віку інтервальних нормобаричних гіпоксичних тренувань.

  Скачати повний текст

У дисертаційній роботі представлено дані щодо змін стійкості до гіпоксії та стресової реактивності кардіореспіраторної системи у людей похилого віку із порушеною толерантністю до глюкози. Також представлені результати впливу курсового застосування інтервальних нормобаричних гіпоксичних тренувань і кверцетину на виявлені порушення. Встановлено, що у людей похилого віку із порушеною толерантністю до глюкози знижується стійкість організму до впливу гіпоксії. Показано, що за умов дозованої гіпоксії у людей похилого віку із порушеною толерантністю до глюкози, порівняно з людьми зі збереженою толерантністю до глюкози, відбувається більше зниження концентрації глюкози на тлі меншого зниження концентрації інсуліну, що свідчить про зниження інсулінорезистентності. Доведено, що порушення гомеостазу глюкози у людей похилого віку асоціюється зі зниженням вазомоторної функції ендотелію мікросудин та підвищенням симпатичної активності. Встановлено, що у людей похилого віку із порушеною толерантністю до глюкози у відповідь на гіпоксію знижена вентиляційна реакція і водночас збільшена стресова реакція з боку автономної нервової та серцево-судинної систем. Доведено, що низький рівень експресії мРНК HIF-1α є одним із факторів зниження стійкості організму до гіпоксії у людей похилого віку як зі збереженою, так і з порушеною толерантністю до глюкози. Обґрунтовано й апробовано нові підходи щодо корекції зниженої стійкості організму до гіпоксії, порушення гомеостазу глюкози, стресової реакції кардіореспіраторної системи на гіпоксію, експресії мРНК HIF-1α та довжини теломер лейкоцитів у людей похилого віку із порушеною толерантністю до глюкози із застосуванням інтервальних нормобаричних гіпоксичних тренувань або кверцетину.^UThe dissertation presents data on changes in resistance to hypoxia and stress reactivity of the cardiorespiratory system in elderly people with impaired glucose tolerance. Also presented are the results of the course application of interval normobaric hypoxic training and quercetin on the detected disorders. It was established that the body's resistance to the effects of hypoxia decreases in elderly people with impaired glucose tolerance. It was shown that under conditions of dosed hypoxia in elderly people with impaired glucose tolerance, compared to people with preserved glucose tolerance, there is a greater decrease in glucose concentration against the background of a smaller decrease in insulin concentration, which indicates a decrease in insulin resistance. It has been proven that impaired glucose homeostasis in the elderly is associated with a decrease in the vasomotor function of the endothelium of microvessels and an increase in sympathetic activity. It was established that in elderly people with impaired glucose tolerance, in response to hypoxia, the ventilatory response is reduced and at the same time the stress response of the autonomic nervous and cardiovascular systems is increased. It has been proven that the low level of HIF-1α mRNA expression is one of the factors in reducing the body's resistance to hypoxia in elderly people with both preserved and impaired glucose tolerance. New approaches to the correction of reduced body resistance to hypoxia, impaired glucose homeostasis, stress response of the cardiorespiratory system to hypoxia, HIF-1α mRNA expression and leukocyte telomere length in elderly people with impaired glucose tolerance using interval normobaric hypoxic training or quercetin were substantiated and tested.